Підосичник білий: блідий красноголовець з бахромою — фото

Підосичник білий (Leccinum percandidum) — їстівний трубчастий гриб з білою або блідо-охристою шапкою, по краю якої звисає вузька бахрома шкірки, і світлою високою ніжкою в дрібних лусочках. М'якоть на зрізі спершу рожевіє, потім сіріє з фіолетовим відтінком і чорніє, а в основі ніжки може посиніти. Росте наприкінці літа й восени з березою, за деякими спостереженнями й з осикою. До Червоної книги України не занесений. Більшість сучасних мікологів вважає його блідою формою красноголовця березового.

На початку жовтня 2026 року ми натрапили на групу з чотирьох таких грибів у мішаному лісі, де сосна росте разом з березою й дубом, просто серед брусниці й чорниці. Визначаємо ми їх як підосичник білий, але з позначкою «імовірно», і нижче пояснимо чому.

Як виглядає підосичник білий

Ось головне, на що дивитися в підосичника білого:

• Шапка у молодого гриба напівкуляста, потім опукла, біла чи білувата, а в дорослого блідо-бурувата, кольору світлої вохри. Поверхня суха, ніби дрібно повстяна. Від дотику шапка може рудіти або темніти.
• Край шапки з бахромою: шкірка виступає за трубочки на кілька міліметрів і звисає нерівними клаптиками.
• Трубочки й пори сірувато-білі, з віком сірувато-вохристі, у місцях натискання буріють.
• Ніжка висока, білувата, вкрита дрібними сіруватими, буруватими або й чорнуватими лусочками. В основі часто є синьо-зелений відтінок.
• М'якоть біла, щільна. На зрізі рожевіє, далі сіріє й чорніє, у шапці з фіолетовим відтінком, а внизу ніжки може синіти.

За описом європейських мікологів, у цій групі шапка буває 8–18 см, а ніжка до 20 см заввишки. Наші гриби були скромніші.

На першому фото три гриби з нашої групи: два великі підосичники білі зліва й менший праворуч, на світлій ніжці. Шапки блідо-вохристі, оксамитові на вигляд, а край найбільшої шапки помітно нерівний, з бахромою. Довкола брусниця, чорниця з почервонілим листям, шматки соснової кори й опале листя.

Бахрома на краю шапки

Найкраще, що видно на наших фото, — це бахрома. У підосичників з групи красноголовця березового шкірка шапки виступає за трубочки на 2–4 мм і звисає нерівними клаптиками, особливо в молодих грибів. Ця ознака допомагає відрізнити блідий гриб від схожого підберезника болотяного: у того край шапки рівний і виступає щонайбільше на міліметр.

Придивіться до шапок: поверхня матова, ніби з тонкої замші, на найбільшій — подряпини й прилиплі соринки, а край обрамлений світлою нерівною облямівкою.

Згори група виглядає як чотири світлі «булочки» серед брусниці. Колір у всіх однаковий, блідо-вохристий, без помаранчевого чи червоного, які бувають у звичайного підосичника й красноголовця.

Чому ми кажемо «імовірно»

Ми визначаємо ці гриби як підосичник білий, бо збігається багато: бліда вохриста шапка без помаранчевих тонів, бахрома по краю, висока світла ніжка в дрібних лусочках, брусничник із березою й сосною довкола. На ніжці правого гриба біля основи видно темну, майже чорну пляму. Схоже, там гриб пошкодили, а в цієї групи пошкоджена м'якоть унизу ніжки саме синіє й чорніє.

Але двох важливих речей ми не сфотографували: пори знизу шапки і зріз м'якоті. А саме зміна кольору на зрізі найкраще відрізняє цей гриб від світлих двійників. Урок на майбутнє: якщо знайшли незнайомий трубчастий гриб, розріжте його вздовж, зачекайте кілька хвилин і сфотографуйте і пори, і зріз.

На кадрі згори вище найменший гриб унизу ще з круглою, щільною шапкою, а над ним три дорослі.

Окремий вид чи блідий красноголовець

Історія назви тут заплутана. Радянський міколог Борис Васильков описав цей гриб 1944 року як Boletus percandidus, але без латинського опису, тож за правилами ботанічної номенклатури назва вийшла недійсною. Чинною її зробив французький міколог Блюм 1970 року, а в рід Leccinum вид перенесли Ланнуа й Естад 1995 року.

У 2005 році нідерландські мікологи Ден Баккер і Нордлос переглянули всі європейські види роду Leccinum, зокрема за ДНК. Виявилося, що послідовності ДНК підосичника білого майже ідентичні звичайному красноголовцю березовому (Leccinum versipelle). Тому вони вважають білий гриб лише блідою формою красноголовця, а кольором ця група, за їхніми даними, взагалі дуже мінлива: від білого до помаранчево-бурого. В українському огляді роду Leccinum 2012 року для країни наведено 15 видів, і підосичника білого серед них окремо немає.

Утім, не всі з цим згодні. Французькі мікологи з товариства Mycocharentes знаходять білі підосичники щоосені там, де ростуть переважно осики й немає жодної берези, і тому залишають за ними окрему назву. Для грибника ж висновок простий: підосичник білий — це блідий родич красноголовця, і поводитися з ним треба так само.

Де і коли росте

Красноголовець березовий і його бліда форма утворюють мікоризу з березою. Ростуть вони в лісах і на вересовищах, на піщаних, злегка кислих ґрунтах. Французькі спостерігачі описують білі гриби й під осикою. Схожий ліс був і в нас: брусниця, чорниця, соснова кора на землі, а в підстилці березове й дубове листя.

На фото на початку статті добре видно це місце: густий брусничник, червоні кущики чорниці позаду й група світлих шапок посередині.

Шукати його варто наприкінці літа й восени: у Британії красноголовець березовий плодоносить з липня по вересень, французькі мікологи знаходять білі підосичники щоосені, а ми свої — на початку жовтня. Де шукати звичайних підосичників, ми розповіли в статті підосичник: коли росте і де шукати.

Чи їстівний підосичник білий

Так, він їстівний, як і красноголовець березовий. Але підосичники не люблять поспіху: сирий або недоварений красноголовець може викликати нудоту. Шведський довідник Svampguiden радить прогрівати красноголовця щонайменше 20 хвилин. На нашому сайті загальне правило для лісових грибів — варити щонайменше 15 хвилин, а для підосичників краще взяти ці 20. Докладно про час варіння — у статті скільки варити гриби.

Те, що м'якоть на зрізі сіріє й чорніє, — нормальна реакція, а не ознака зіпсованого гриба. А от старі, м'які чи червиві гриби краще лишити в лісі, чому — ми пояснили в статті чому не можна збирати старі й червиві гриби.

З чим можна сплутати

• Підберезник болотяний. Теж має білувату шапку, але край у нього рівний, без бахроми, м'якоть на зрізі не змінюється або ледь рожевіє, інколи синіє лише в основі ніжки. Росте з березою на сфагнових болотах і вологих торф'янистих місцях. Його теж вважають добрим їстівним грибом, тож ця помилка не страшна.
• Гірчак. Світла шапка може обманути, але в гірчака пори з віком рожевіють, на ніжці бура сіточка, а м'якоть на зрізі не темніє. І він дуже гіркий, а варіння гіркоту лише посилює, тож навіть один такий гриб може зіпсувати страву. Як його впізнати, ми розповіли в статті жовчний гриб (гірчак).
• Звичайний підосичник і красноголовець березовий. Ті самі лусочки на ніжці й темніюча м'якоть, але шапка помаранчева, руда чи цегляна. Їх ви навряд чи сплутаєте з білим, хіба що з вицвілим старим грибом. Про різницю між бабками й підосичниками читайте в статті бабка чи підосичник.

Чи в Червоній книзі підосичник білий

Ні. Ми перевірили чинний перелік грибів Червоної книги України, затверджений наказом Міндовкілля № 111 від 15 лютого 2021 року: жодного виду роду Leccinum у ньому немає. Немає підосичника білого й серед болетових грибів видання 2009 року на сайті redbook-ua.org. З трубчастих грибів під охороною, наприклад, боровик бронзовий, кілька яєшників і напівборовик ямчастий, а не підосичники.