Як відрізнити гриб-зонтик великий від лепіоти гребінчастої

Шапка велика, 10-25 см у діаметрі. Спочатку яйцеподібна, потім розпростерта до плоско-зонтикоподібної з невеликим тупим горбком у центрі. Колір фону — світло-сірий, сірувато-коричневий, поверхня вкрита крупними бурими або сірувато-коричневими лусочками — концентричними кільцями, центр темніший і гладкіший. Шкірочка легко відділяється від м'якуша.

Шапка 1,5–5 см, зрідка до 6. У молодого гриба вона дзвоникова чи тупоконічна, потім опукла, а згодом розпрямляється, часто з невисоким горбиком у центрі. Поверхня суха, не липка.

Фон білий або кремовий. Руда, помаранчево-бура чи червонувато-коричнева шкірка, коли шапка росте, розривається на дрібні лусочки. Вони лежать концентричними кільцями й рідшають до краю. Центр лишається суцільною гладенькою темною плямою, і саме ця «маківка» на світлій шапці впадає в око найперше. Край іноді тонко рубчастий.

Пластинчастий гіменофор. Пластинки часті, тонкі, вільні (не торкаються ніжки) — це важлива ознака роду. Колір спочатку білий, з віком — кремовий до жовтуватого. Споровий порошок білий.

Пластинки вільні, тобто не доростають до ніжки, часті, з короткими пластиночками між ними. Вони білі чи кремові й з віком лише трохи темнішають.

Відбиток спор білий або кремуватий. Рожеві чи шоколадні пластинки означають, що перед Вами не лепіота, а, наприклад, печериця. Та навіть білий відбиток не робить маленьку парасольку їстівною.

Ніжка висока, до 30 см заввишки, 1-1,5 см у товщину, циліндрична, в основі з бульбою до 2,5 см (без вольви — це принципово!). Колір сіро-коричневий з характерним «зміїним» зигзаговидним малюнком темніших лусочок-плям — діагностична ознака. У верхній частині — м'ясисте рухоме кільце (можна посунути вгору-вниз), білувате зверху, з бурим краєм знизу.

Ніжка 2–7 см заввишки і лише 2–5 мм завтовшки, рівна або трохи потовщена донизу, гладенька, шовковиста, порожниста й ламка. Колір білуватий чи кремовий, до основи рожевуватий або буруватий, біля самої основи білий пушок грибниці.

Кільце у верхній частині ніжки біле, тонке, плівчасте й дуже крихке. У старих грибів його часто немає зовсім, тож відсутність кільця не означає, що перед Вами не лепіота. Піхви чи мішечка біля основи немає.

м'якуш у шапці білий, м'який, у молодих — соковитий, у старих — м'якший і трохи в'ялий. На зрізі білий і кольору не змінює — це важлива відмінність від схожих видів. У ніжці м'якуш жорсткий, жилуватий — не їстівний.

М'якоть тонка, біла, на зламі колір не змінює. Смак у довідниках описують як м'який або невиразний.

Запах слабкий, без виразних ноток. Смак м'який, солодкуватий.

Запах сильний і неприємний: різкий, як гума, світильний газ чи хімія. Через нього англійською гриб і називають «смердючою» лепіотою. Дехто чує в ньому щось фруктове чи солодкувате. Запах допомагає впізнати вид, але не робить гриб безпечнішим.