Лепіота червонопластинчаста чи Мухомор Віттадіні

Шапка 4-10 см у діаметрі, у молодого гриба напівсферична до випуклої, з часом стає плоско-розпростертою з невеликим горбком у центрі. Колір білий до кремового, у центрі іноді з блідо-охристими або кремовими лусочками, у молодого — гладенька шовковисто-біла. Поверхня шкірочки тонко-волокниста або з дрібними прирослими лусочками. Край шапки тонкий, у молодого підгорнутий.

Шапка 7–15 см у діаметрі, часом до 18. У молодого гриба вона куляста чи півкуляста, потім опукла й наостанок майже плоска. Колір білий, кремовий чи кольору слонової кістки, з віком вохристий. Шкірка суха й легко знімається.

Уся шапка вкрита залишками загального покривала: щільними бородавками, гуще в центрі, і лусочками, що лягають черепицею ближче до краю. У молодих грибів бородавки гостренькі, пірамідальні, у старших пласкіші, кремово-жовті чи сіро-вохристі. Край шапки звисає над пластинками, на ньому висять клаптики покривала, рубчиків немає.

Пластинчастий гіменофор. Пластинки часті, тонкі, вільні (не приросли до ніжки). Колір білий до кремового у молодого гриба, з віком — кремово-рожевуватий (звідси "червоно-пластинчаста" в українській назві). Споровий порошок білий до блідо-рожевого — важлива діагностична ознака (у печериць він чорно-коричневий).

Пластинки вільні, тобто не доростають до ніжки, часті й широкі, з короткими пластиночками між ними. Спершу вони білі, згодом кремові, часом із сіруватим чи зеленуватим відтінком, але рожевими чи бурими, як у печериць, не стають ніколи.

Відбиток спор білий чи кремовий. Під мікроскопом спори амілоїдні, тобто синіють від йоду.

Ніжка 5-10 см заввишки, 0,7-1,5 см у товщину, циліндрична, у нижній частині злегка потовщена. Колір білий до кремового. На ніжці — просте плівчасте кільце, у молодого гриба чітке, з віком може зникнути. Поверхня гладенька.

Ніжка 8–16 см заввишки, часом до 20, і 1,5–3 см завтовшки, біла, циліндрична, трохи звужена догори, міцна й суцільна. Над кільцем вона гладенька, а під кільцем, від самої основи, вкрита поясками загострених, загнутих догори лусок. З віком і від дотику лусочки буріють.

Кільце високо під шапкою, широке, плівчасте, подвійне, біле, без рубчиків: зверху гладеньке, знизу пластівчасте. Від дотику може трохи жовтіти.

Основа ніжки вкорінена в ґрунт. Мішкоподібної вольви, як у блідої поганки, немає: від покривала лишаються тільки лусочки, схожі на ті, що вкривають ніжку, і помітні вони лише в молодих грибів.

М'якуш середньої товщини, білий, у нижній частині ніжки — з ледь помітним рожевим відтінком. На зрізі кольору не змінює.

М'якоть біла, товста, щільна. На розрізі вона майже не змінюється, хіба що біля основи ніжки трохи жовтіє. Смак м'який, солодкуватий.

Слабкий нейтральний, без виражених нот. Не пробувати — без визначеного статусу безпеки.

Запах слабкий і приємний, італійські мікологи порівнюють його з чистою білизною. З віком він майже зникає, а в старих грибів буває неприємним, з часниковою ноткою від пластинок.