Печериця Бернара чи Лепіота червонопластинчаста

Шапка 6–15 см, дуже м'ясиста. У молодого гриба вона півкуляста, потім опукла й розпростерта, а край довго лишається підгорнутим.

Шкірка біла, кремова чи сірувата, суха, спершу гладенька, часто з буруватими плямами. З віком вона розтріскується на грубі буруваті лусочки й борозни, і шапка виглядає наче потрісканою землею. Нерідко гриб виходить на поверхню вже брудним, з піском чи ґрунтом на шапці.

Шапка 4-10 см у діаметрі, у молодого гриба напівсферична до випуклої, з часом стає плоско-розпростертою з невеликим горбком у центрі. Колір білий до кремового, у центрі іноді з блідо-охристими або кремовими лусочками, у молодого — гладенька шовковисто-біла. Поверхня шкірочки тонко-волокниста або з дрібними прирослими лусочками. Край шапки тонкий, у молодого підгорнутий.

Пластинки вільні, тобто не доходять до ніжки, і дуже часті. У молодих грибів вони сірувато-рожеві або рожеві, потім червонувато-бурі, у дорослих шоколадні. Білими в зрілої печериці вони не бувають.

Відбиток спор шоколадно-бурий. Білий відбиток означає, що це не печериця.

Пластинчастий гіменофор. Пластинки часті, тонкі, вільні (не приросли до ніжки). Колір білий до кремового у молодого гриба, з віком — кремово-рожевуватий (звідси "червоно-пластинчаста" в українській назві). Споровий порошок білий до блідо-рожевого — важлива діагностична ознака (у печериць він чорно-коричневий).

Ніжка 4–10 см заввишки й 2–4 см завтовшки, біла, щільна, суцільна. Вона зазвичай коротша, ніж шапка завширшки, тому гриб виглядає присадкуватим.

Кільце одне, вузьке, наче муфта, з краєм, загнутим догори; у молодих грибів воно товсте й гумове. Мішечка (вольви) біля основи немає. Основа часто сидить глибоко в ґрунті, тож для перевірки гриб треба викопати цілим.

Ніжка 5-10 см заввишки, 0,7-1,5 см у товщину, циліндрична, у нижній частині злегка потовщена. Колір білий до кремового. На ніжці — просте плівчасте кільце, у молодого гриба чітке, з віком може зникнути. Поверхня гладенька.

М'якоть товста, щільна, біла. На розрізі чи від натискання вона червоніє: стає оранжево-червоною або червонувато-бурою, іноді яскраво, іноді повільно і ледь помітно. Жовтою вона не стає ніколи. Смак невиразний, у декого солонуватий.

М'якуш середньої товщини, білий, у нижній частині ніжки — з ледь помітним рожевим відтінком. На зрізі кольору не змінює.

Запах в описах різний: солонуватий, рибний, неприємний, деякі автори відчувають ще й ноту анісу. Звідси й німецька та французька назви, що означають «смердюча печериця». Запах тут лише підказка: вирішують червоніюча м'якоть, рожеві чи шоколадні пластинки й одне кільце. Різкий запах чорнила чи аптеки означає отруйну печерицю рудіючу.

Слабкий нейтральний, без виражених нот. Не пробувати — без визначеного статусу безпеки.