Як відрізнити білий гриб від павутинника красивішого

Шапка діаметром 7–30 см, у молодих грибів куляста або напівкуляста, з часом стає подушкоподібно-розпростертою. Колір варіює від світло-коричневого до темно-каштанового або червоно-бурого. Темні червоно-бурі гриби під сосною нерідко належать до окремого виду, Boletus pinophilus.

Поверхня шапки суха, гладка або злегка складчаста, у вологу погоду буває злегка клейкою. Край рівний або злегка хвилястий, у молодих грибів підгорнутий. Шкірка не знімається.

Шапка 3–8 см у діаметрі. У молодості конусоподібна або дзвоникоподібна, потім опукла й розпростерта, але горбик посередині зберігається. Часто він гострий, хоча буває й тупим, тож надійною прикметою не є.

Колір рудувато-помаранчевий, лисячо-бурий або червонувато-коричневий. Поверхня суха, дрібноповстиста й волокниста, ближче до краю іноді дрібнолуската.

Гіменофор трубчастий, легко відділяється від м'якоті шапки. У молодих грибів трубочки білі, пізніше жовтіють, у зрілих — жовто-зелені або оливкові. Пори дрібні, округлі, однотонні, не змінюють кольору при надавлюванні.

Пластинки справжні, тонкі й широкі, рідкуваті, прирослі до ніжки. У молодих грибів вони вохристі чи корично-помаранчеві і прикриті павутинистим покривалом, яке тягнеться від краю шапки до ніжки. Коли спори дозрівають, пластинки стають іржаво-бурими.

Споровий порошок іржаво-бурий. Саме справжні пластинки відрізняють павутинник від лисичок і лійочника, у яких знизу лише товсті розгалужені складки.

Ніжка масивна, 5–20 см заввишки і 3–10 см завтовшки, у молодих грибів куляста або булавоподібна, пізніше циліндрична. Колір від білуватого до світло-бурого. Поверхня вкрита характерним білим або кремовим сітчастим малюнком, найвиразнішим у верхній частині ніжки.

Кільце і вольва відсутні. Основа ніжки нерідко потовщена.

Ніжка 5–12 см заввишки і 0,5–1,5 см завтовшки, циліндрична, біля основи трохи потовщена або, навпаки, звужена. Колір як у шапки або світліший, поверхня волокниста.

Головна прикмета: жовті, золотисті пояски або зигзагоподібний візерунок від залишків покривала, особливо помітні на молодих грибах. На старих вони можуть бути ледь помітні.

М'якоть щільна, соковита, біла, на зрізі і при пошкодженні кольору не змінює. Так він відрізняється від деяких трубчастих грибів, що синіють на зрізі, але безпечності це не доводить: у блідої поганки м'якоть теж біла і не темніє. У старих плодових тіл м'якоть стає пухкою і жовтуватою.

Смак м'який, горіховий, злегка солодкуватий. М'якоть ніжки щільніша, більш волокниста порівняно з м'якоттю шапки.

М'якоть жовтувата або помаранчево-жовта, в основі ніжки іржаво-бура. На зрізі колір не змінює.

Запах приємний, ненав'язливий, грибний із легкими горіховими нотами. При термічній обробці та сушінні аромат посилюється і набуває глибокого, насиченого деревинно-лісового характеру. Саме за сушений білий гриб його так цінують у кулінарії — жодне інше сушіння не дає настільки виразного смаку і запаху.

Запах слабкий, трохи нагадує редьку. Для визначення він не допомагає. Не куштуйте гриб навіть шматочком: отрута діє і в малій кількості.