Як відрізнити мухомор сірий від блідої поганки

Шапка 6–15 см, найчастіше близько 10. У молодого гриба вона півкуляста, потім опукла й зрештою майже плоска. Колір сіро-бурий: від попелясто-сірого до горіхово-коричневого, у центрі темніший. У вологу погоду шкірка трохи липка, у суху шовковиста.

На шапці лежать залишки загального покривала: сірі чи брудно-білі пласкі клапті й борошнисті пластівці, а не чисто білі опуклі цятки, як у пантерового мухомора. Вони легко стираються пальцем і змиваються дощем, тож стара шапка буває майже гола. Край шапки гладенький, без рубчиків.

Шапка блідої поганки 5–15 см у діаметрі. У молодих грибів напівкуляста, з часом стає плоско-розпростертою.

Колір варіює від оливково-зеленого і жовтаво-зеленого до сіруватого і майже білого — це і ускладнює діагностику. Поверхня гладенька, у вологу погоду злегка слизька, з характерним радіальним малюнком темніших волокон, що розходяться від центру. Край шапки рівний, без смуг.

Пластинки білі, з віком кремові чи сірувато-білі, часті, з короткими пластиночками між ними. Вони вільні або ледь прирослі до ніжки.

Відбиток спор білий. Під мікроскопом спори амілоїдні, тобто синіють від йоду, а в пантерового мухомора ні; у лісі цю ознаку не перевірити.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки часті, тонкі, вільні — не прикріплені до ніжки. Вони білі, з віком можуть стати кремуватими, іноді з ледь рожевим відтінком, але ніколи не стають шоколадно-бурими.

Шоколадно-бурих пластинок, як у зрілих печериць, у неї не буває. Простір між пластинками і ніжкою чітко виражений. Покривало біле, плівчасте, повністю закриває гіменофор у молодих екземплярів.

Ніжка 8–12 см заввишки, часом до 15, і 1,5–3 см завтовшки, біла чи блідо-сіра, кремезніша, ніж у пантерового мухомора. Над кільцем вона дрібно посмугована, під кільцем вкрита білуватими пластівцями, що лежать поясками.

Кільце велике, плівчасте, біле чи сірувате, висить високо, майже під шапкою. На його верхньому боці видно тонкі поздовжні рубчики. У пантерового мухомора кільце гладеньке й нижче.

Основа ніжки потовщена, як ріпка, і плавно переходить у ніжку. На ній два чи три ледь помітні пояски сірих пластівців. Мішка, як у блідої поганки, немає, немає й чіткого бортика, як у пантерового мухомора. Щоб це побачити, гриб треба викопати, а не зрізати.

Ніжка струнка, 7–15 см заввишки і 1–2 см завтовшки. Циліндрична, до основи розширена в характерну булавоподібну бульбу, оточену плівчастою вольвою-чохлом — головною діагностичною ознакою.

Колір біло-зеленавий, нерідко зі змієподібним візерунком слабких смужок. У верхній третині — добре розвинене звисаюче біле кільце з рештками велюму. Поверхня нижче кільця ледь луската.

М'якоть біла, щільна, під шкіркою шапки сірувата. На зламі вона не рожевіє й не червоніє, і цим сірий мухомор відрізняється від червоніючого. Деякі автори помічали, що на розрізі вона трохи темніє. Смак невиразний, трохи солодкуватий, у старих грибів редьковий.

М'якоть біла, на зрізі кольору не змінює — і це підступно: жодна з безпекових ознак, на які звикли орієнтуватися грибники, тут не спрацьовує. М'якоть тонка, ламка в шапці, м'ясиста в основі ніжки.

Не змінює кольору при контакті з повітрям ні через хвилину, ні через годину. Жодна «ласкаво-біла м'якоть» не повинна заспокоювати — саме у білій м'якоті блідої поганки концентрація аманітинів максимальна.

Запах слабкий, часто з нотою редьки чи сирої ріпи, а в деяких грибів його майже не чути. Розпізнавати сірий мухомор за запахом не варто: розчавлена м'якоть пантерового мухомора теж трохи пахне редькою.

Запах свіжого гриба слабкий і непомітний, у молодих екземплярів — майже відсутній. У зрілих з'являється легкий нудотно-солодкуватий тон, схожий на запах прив'ялого меду або несвіжого тіста.

Цей аромат не настільки виразний, щоб попередити недосвідченого збирача. Як і в інших отруйних мухоморів (червоного, пантерового), запах у неї слабкий і невиразний, тож нічого не підказує — і це ще одна підступна риса. Сильніший аромат з'являється тільки в гнилих екземплярах.