Як відрізнити мутинус собачий від блідої поганки

Окремої шапки немає. Верхня частина ніжки загострена, помаранчево-червона, дрібно горбкувата, і лише вершечок вкритий липким блискучим темно-оливковим слизом зі спорами. Коли мухи його з'їдають, кінчик стає яскраво-помаранчевим.

Шапка блідої поганки 5–15 см у діаметрі. У молодих грибів напівкуляста, з часом стає плоско-розпростертою.

Колір варіює від оливково-зеленого і жовтаво-зеленого до сіруватого і майже білого — це і ускладнює діагностику. Поверхня гладенька, у вологу погоду злегка слизька, з характерним радіальним малюнком темніших волокон, що розходяться від центру. Край шапки рівний, без смуг.

Пластинок і трубочок немає: спори містяться в оливковому слизу на вершечку. Звичайного спорового порошку не буває, спори в масі блідо-жовті.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки часті, тонкі, вільні — не прикріплені до ніжки. Вони білі, з віком можуть стати кремуватими, іноді з ледь рожевим відтінком, але ніколи не стають шоколадно-бурими.

Шоколадно-бурих пластинок, як у зрілих печериць, у неї не буває. Простір між пластинками і ніжкою чітко виражений. Покривало біле, плівчасте, повністю закриває гіменофор у молодих екземплярів.

Ніжка 6–15 см заввишки й близько 1 см завтовшки, циліндрична, порожниста, губчаста й ніздрювата, наче пінопласт, біла, блідо-жовта чи блідо-помаранчева, часто вигнута й крихка.

Біля основи лишається білий мішечок (вольва) від яйця з білими тяжами грибниці. Молодий гриб схожий на біле чи жовтувате яйце 2–3 см, напівзаглиблене в підстилку.

Ніжка струнка, 7–15 см заввишки і 1–2 см завтовшки. Циліндрична, до основи розширена в характерну булавоподібну бульбу, оточену плівчастою вольвою-чохлом — головною діагностичною ознакою.

Колір біло-зеленавий, нерідко зі змієподібним візерунком слабких смужок. У верхній третині — добре розвинене звисаюче біле кільце з рештками велюму. Поверхня нижче кільця ледь луската.

Стінки ніжки губчасті, як пінопласт, білуваті чи блідо-помаранчеві. У яйці під шкіркою прозорий драглистий шар.

М'якоть біла, на зрізі кольору не змінює — і це підступно: жодна з безпекових ознак, на які звикли орієнтуватися грибники, тут не спрацьовує. М'якоть тонка, ламка в шапці, м'ясиста в основі ніжки.

Не змінює кольору при контакті з повітрям ні через хвилину, ні через годину. Жодна «ласкаво-біла м'якоть» не повинна заспокоювати — саме у білій м'якоті блідої поганки концентрація аманітинів максимальна.

Запах неприємний, падальний, але значно слабший, ніж у веселки звичайної.

Запах свіжого гриба слабкий і непомітний, у молодих екземплярів — майже відсутній. У зрілих з'являється легкий нудотно-солодкуватий тон, схожий на запах прив'ялого меду або несвіжого тіста.

Цей аромат не настільки виразний, щоб попередити недосвідченого збирача. Як і в інших отруйних мухоморів (червоного, пантерового), запах у неї слабкий і невиразний, тож нічого не підказує — і це ще одна підступна риса. Сильніший аромат з'являється тільки в гнилих екземплярах.