Мутинус собачийMutinus caninus

Мутинус собачий (Mutinus caninus), у Червоній книзі України записаний як мутин собачий, тонкий родич звичайної веселки. Він виростає з маленького білого «яйця», а на вершечку його блідої губчастої ніжки сидить помаранчевий кінчик, вкритий темно-оливковим слизом зі спорами. Слиз приваблює мух, вони розносять спори на лапках і в шлунку, трохи як комахи запилюють квіти. В Україні це рідкісний вид, занесений до Червоної книги, тому його не можна збирати й нищити.

Як упізнати мутинус собачий? Спершу це біле чи жовтувате «яйце» 2–3 см, напівзаглиблене в підстилку, з білими тяжами біля основи. Усередині під шкіркою прозорий драглистий шар, а в ньому складена ніжка з темно-оливковим осердям. За кілька годин із яйця виростає тонка порожниста ніжка 6–15 см заввишки й близько 1 см завтовшки, губчаста, схожа на пінопласт, біла, блідо-жовта чи блідо-помаранчева, часто вигнута. Окремої шапки немає: просто вершечок ніжки помаранчево-червоний, загострений, і лише верхня його частина вкрита липким оливковим слизом. Коли мухи з'їдають слиз, кінчик стає яскраво-помаранчевим, а за 3–4 дні гриб розпадається. Біля основи лишається мішечок від яйця. Запах неприємний, але значно слабший, ніж у веселки звичайної.

Де росте мутинус собачий? У листяних, рідше мішаних і хвойних лісах, на багатому перегноєм ґрунті, в підстилці, біля трухлявих пнів і колод, групками по 3–5. Трапляється й на старій деревній трісці в парках і садах. В Україні його знаходили в лісових регіонах від Закарпаття, Прикарпаття й Полісся до Черкащини, Харківщини й Криму, а в степу значно рідше. Плодові тіла з'являються з червня по жовтень, найбільше влітку. Його охороняють, зокрема, у Канівському заповіднику й Медоборах.

Чи їстівний мутинус собачий? Ні, він неїстівний, і випадків отруєння людей ми не знайшли. Але він червонокнижний, тож зривати його не можна. Є повідомлення, що собаки хворіли, з'ївши дорослі гриби, тож не підпускайте до нього собак, а якщо собака з'їв гриб, зверніться до ветеринара.

Чому «яйце» небезпечне? Біле яйце в лісовій підстилці може виявитися молодою блідою поганкою чи мухомором білим смердючим, і за розміром чи запахом їх не відрізнити. Розріжте яйце вздовж, згори донизу. У веселок і мутинуса під шкіркою драглистий шар і оливкове осердя, пластинок немає. У молодого мухомора драглів немає, а на розрізі видно обриси маленького гриба: шапку, пластинки й ніжку. Розріз допомагає впізнати знахідку, але не робить її їстівною: якщо картина на розрізі неясна, вважайте її блідою поганкою. Отрута блідої поганки дає перші ознаки лише приблизно через 6–24 години, потім часто настає оманливе покращення, а печінка тим часом руйнується. Якщо хтось з'їв таке «яйце» чи гриб, схожий на мухомор, одразу телефонуйте 103, не чекаючи симптомів, і збережіть залишки.

З чим його ще можна сплутати? Веселка звичайна значно більша й товща, 15–25 см, з окремою дзвоникоподібною шапкою, білою під слизом, а пахне так сильно, що її чути здалеку. Веселка Адріана теж велика, з шапкою, а її яйце й мішечок рожеві чи фіолетові. Молоді дощовики на розрізі однорідно білі, а дощовик несправжній щільний, спершу білуватий, потім темно-пурпуровий із білими прожилками. Поза каталогом схожий мутинус Равенеля (Mutinus ravenelii), який був у Червоній книзі 2009 року: у нього вся ніжка рожево-червона, коротша й щільніша.