Як відрізнити мутинус собачий від мухомора білого смердючого

Окремої шапки немає. Верхня частина ніжки загострена, помаранчево-червона, дрібно горбкувата, і лише вершечок вкритий липким блискучим темно-оливковим слизом зі спорами. Коли мухи його з'їдають, кінчик стає яскраво-помаранчевим.

Шапка 5-12 см у діаметрі, у молодого гриба яйцеподібна, потім дзвоникувата чи конусоподібна, часто трохи скошена набік, у старого розпростерта з горбком. Колір повністю білий, кремово-білий, у центрі ледь жовтуватий у старого гриба. Поверхня гладенька, у вологу погоду ледь липка. Без лусочок, без бородавок, без покривала на дорослій шапці (на відміну від мухомора червоного або цезаревого).

Пластинок і трубочок немає: спори містяться в оливковому слизу на вершечку. Звичайного спорового порошку не буває, спори в масі блідо-жовті.

Пластинчастий гіменофор — пластинки білі, вільні (не приросли до ніжки), помірно часті. Споровий порошок білий. Як і в інших мухоморів секції Phalloideae, до якої належить і цей вид, пластинки завжди білі і вільні, навіть у дорослого гриба — на відміну від печериць.

Ніжка 6–15 см заввишки й близько 1 см завтовшки, циліндрична, порожниста, губчаста й ніздрювата, наче пінопласт, біла, блідо-жовта чи блідо-помаранчева, часто вигнута й крихка.

Біля основи лишається білий мішечок (вольва) від яйця з білими тяжами грибниці. Молодий гриб схожий на біле чи жовтувате яйце 2–3 см, напівзаглиблене в підстилку.

Ніжка 8-15 см заввишки, 1-2 см у товщину, циліндрична, довга, тонка, у основі з мішечковидною вольвою (залишком загального покривала, схожий на яєчну шкаралупу). Колір повністю білий. У верхній частині — біле плівчасте кільце, у молодого — щільне, у старого може зникнути. Поверхня ніжки часто з тонкими білими пластівчастими лусочками-волокнами.

Стінки ніжки губчасті, як пінопласт, білуваті чи блідо-помаранчеві. У яйці під шкіркою прозорий драглистий шар.

М'якуш щільний, повністю білий. На зрізі кольору не змінює, як і в багатьох їстівних грибів, тож це нічого не доводить. Запах у зовсім молодого гриба нагадує редьку, потім стає неприємним, нудотно-солодкуватим, інколи з ноткою хлору — звідси і епітет "смердючий". У молодого гриба запах ще слабкий, тож на нього не варто покладатись як на єдину ознаку.

Запах неприємний, падальний, але значно слабший, ніж у веселки звичайної.

Слабкий, неприємний, нудотно-солодкуватий, інколи з ноткою хлору, особливо у старого гриба і при пошкодженні м'якуша. Не діагностичний для безпеки: запах розкривається лише через певний час, а кошикування і смертельне отруєння можуть відбутись з молодим грибом без виразного запаху.