Як відрізнити рядовку білу від блідої поганки

Шапка 4–10 см. У молодого гриба вона конусоподібна чи опукла, з підгорнутим краєм, потім розпрямляється до плоскої з невеликим низьким горбиком, а край часто хвилястий. У рядовки білої край гладенький, без рубців; рубчастий край частіше буває в березової рядовки частопластинкової.

Колір білий або кремовий, часом з блідо-жовтим відтінком. З віком центр жовтіє до вохристого чи жовтувато-бурого, а на старих шапках з'являються вохристі плями. Поверхня суха, матова й гладенька, слизькою не буває навіть у дощ.

Шапка блідої поганки 5–15 см у діаметрі. У молодих грибів напівкуляста, з часом стає плоско-розпростертою.

Колір варіює від оливково-зеленого і жовтаво-зеленого до сіруватого і майже білого — це і ускладнює діагностику. Поверхня гладенька, у вологу погоду злегка слизька, з характерним радіальним малюнком темніших волокон, що розходяться від центру. Край шапки рівний, без смуг.

Пластинки білі, згодом блідо-жовтуваті, товсті, досить рідкі, різної довжини. Біля ніжки вони мають помітну виїмку, наче надрізані, а край пластинок дрібно зубчастий.

Відбиток спор білий. Рожеві чи шоколадні пластинки означають печерицю, а пластинки, що збігають на ніжку, клітоцибе.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки часті, тонкі, вільні — не прикріплені до ніжки. Вони білі, з віком можуть стати кремуватими, іноді з ледь рожевим відтінком, але ніколи не стають шоколадно-бурими.

Шоколадно-бурих пластинок, як у зрілих печериць, у неї не буває. Простір між пластинками і ніжкою чітко виражений. Покривало біле, плівчасте, повністю закриває гіменофор у молодих екземплярів.

Ніжка 3–8 см заввишки й 0,8–1,5 см завтовшки, циліндрична, часом трохи потовщена донизу. Біла чи блідо-жовтувато-бура, вгорі ніби припорошена, нижче з тонкими поздовжніми волокнами, а від дотику поволі буріє.

Кільця, залишків покривала й мішкуватої піхви біля основи немає. Якщо такий мішечок є, перед Вами мухомор.

Ніжка струнка, 7–15 см заввишки і 1–2 см завтовшки. Циліндрична, до основи розширена в характерну булавоподібну бульбу, оточену плівчастою вольвою-чохлом — головною діагностичною ознакою.

Колір біло-зеленавий, нерідко зі змієподібним візерунком слабких смужок. У верхній третині — добре розвинене звисаюче біле кільце з рештками велюму. Поверхня нижче кільця ледь луската.

М'якоть біла, щільна, у шапці товста, на зламі помітно колір не змінює (деякі автори пишуть про ледь рожевий відтінок). Смак їдкий, пекучий, з гіркотою.

М'якоть біла, на зрізі кольору не змінює — і це підступно: жодна з безпекових ознак, на які звикли орієнтуватися грибники, тут не спрацьовує. М'якоть тонка, ламка в шапці, м'ясиста в основі ніжки.

Не змінює кольору при контакті з повітрям ні через хвилину, ні через годину. Жодна «ласкаво-біла м'якоть» не повинна заспокоювати — саме у білій м'якоті блідої поганки концентрація аманітинів максимальна.

Запах сильний і неприємний: різкий, як у редьки, з солодкуватою медовою ноткою, на розрізі з борошняним відтінком. У молодих грибів він слабший, у дорослих його чути здалеку. Нудотний хімічний запах, як у вареного буряка чи газу, більше властивий схожим рядовкам: березовій частопластинковій і Tricholoma inamoenum.

Запах свіжого гриба слабкий і непомітний, у молодих екземплярів — майже відсутній. У зрілих з'являється легкий нудотно-солодкуватий тон, схожий на запах прив'ялого меду або несвіжого тіста.

Цей аромат не настільки виразний, щоб попередити недосвідченого збирача. Як і в інших отруйних мухоморів (червоного, пантерового), запах у неї слабкий і невиразний, тож нічого не підказує — і це ще одна підступна риса. Сильніший аромат з'являється тільки в гнилих екземплярах.