Як відрізнити мухомор Віттадіні від мухомора білого смердючого

Шапка 7–15 см у діаметрі, часом до 18. У молодого гриба вона куляста чи півкуляста, потім опукла й наостанок майже плоска. Колір білий, кремовий чи кольору слонової кістки, з віком вохристий. Шкірка суха й легко знімається.

Уся шапка вкрита залишками загального покривала: щільними бородавками, гуще в центрі, і лусочками, що лягають черепицею ближче до краю. У молодих грибів бородавки гостренькі, пірамідальні, у старших пласкіші, кремово-жовті чи сіро-вохристі. Край шапки звисає над пластинками, на ньому висять клаптики покривала, рубчиків немає.

Шапка 5-12 см у діаметрі, у молодого гриба яйцеподібна, потім дзвоникувата чи конусоподібна, часто трохи скошена набік, у старого розпростерта з горбком. Колір повністю білий, кремово-білий, у центрі ледь жовтуватий у старого гриба. Поверхня гладенька, у вологу погоду ледь липка. Без лусочок, без бородавок, без покривала на дорослій шапці (на відміну від мухомора червоного або цезаревого).

Пластинки вільні, тобто не доростають до ніжки, часті й широкі, з короткими пластиночками між ними. Спершу вони білі, згодом кремові, часом із сіруватим чи зеленуватим відтінком, але рожевими чи бурими, як у печериць, не стають ніколи.

Відбиток спор білий чи кремовий. Під мікроскопом спори амілоїдні, тобто синіють від йоду.

Пластинчастий гіменофор — пластинки білі, вільні (не приросли до ніжки), помірно часті. Споровий порошок білий. Як і в інших мухоморів секції Phalloideae, до якої належить і цей вид, пластинки завжди білі і вільні, навіть у дорослого гриба — на відміну від печериць.

Ніжка 8–16 см заввишки, часом до 20, і 1,5–3 см завтовшки, біла, циліндрична, трохи звужена догори, міцна й суцільна. Над кільцем вона гладенька, а під кільцем, від самої основи, вкрита поясками загострених, загнутих догори лусок. З віком і від дотику лусочки буріють.

Кільце високо під шапкою, широке, плівчасте, подвійне, біле, без рубчиків: зверху гладеньке, знизу пластівчасте. Від дотику може трохи жовтіти.

Основа ніжки вкорінена в ґрунт. Мішкоподібної вольви, як у блідої поганки, немає: від покривала лишаються тільки лусочки, схожі на ті, що вкривають ніжку, і помітні вони лише в молодих грибів.

Ніжка 8-15 см заввишки, 1-2 см у товщину, циліндрична, довга, тонка, у основі з мішечковидною вольвою (залишком загального покривала, схожий на яєчну шкаралупу). Колір повністю білий. У верхній частині — біле плівчасте кільце, у молодого — щільне, у старого може зникнути. Поверхня ніжки часто з тонкими білими пластівчастими лусочками-волокнами.

М'якоть біла, товста, щільна. На розрізі вона майже не змінюється, хіба що біля основи ніжки трохи жовтіє. Смак м'який, солодкуватий.

М'якуш щільний, повністю білий. На зрізі кольору не змінює, як і в багатьох їстівних грибів, тож це нічого не доводить. Запах у зовсім молодого гриба нагадує редьку, потім стає неприємним, нудотно-солодкуватим, інколи з ноткою хлору — звідси і епітет "смердючий". У молодого гриба запах ще слабкий, тож на нього не варто покладатись як на єдину ознаку.

Запах слабкий і приємний, італійські мікологи порівнюють його з чистою білизною. З віком він майже зникає, а в старих грибів буває неприємним, з часниковою ноткою від пластинок.

Слабкий, неприємний, нудотно-солодкуватий, інколи з ноткою хлору, особливо у старого гриба і при пошкодженні м'якуша. Не діагностичний для безпеки: запах розкривається лише через певний час, а кошикування і смертельне отруєння можуть відбутись з молодим грибом без виразного запаху.