Як відрізнити поплавок шафрановий від мухомора білого смердючого

Шапка 5–12 см, спершу яйцеподібна, коли виходить з мішечка, потім дзвоникова й опукла, наостанок пласка з низьким темнішим горбиком.

Колір жовто-помаранчевий чи помаранчево-бурий з абрикосовим відтінком у центрі, до краю світліший. Поверхня гладенька, блискуча, у вологу погоду трохи липка, пластівців покривала майже ніколи немає. Край рубчастий, з радіальними борозенками.

Шапка 5-12 см у діаметрі, у молодого гриба яйцеподібна, потім дзвоникувата чи конусоподібна, часто трохи скошена набік, у старого розпростерта з горбком. Колір повністю білий, кремово-білий, у центрі ледь жовтуватий у старого гриба. Поверхня гладенька, у вологу погоду ледь липка. Без лусочок, без бородавок, без покривала на дорослій шапці (на відміну від мухомора червоного або цезаревого).

Пластинки вільні, густі, білі чи кремові, з короткими пластинками різної довжини між ними.

Споровий порошок білий.

Пластинчастий гіменофор — пластинки білі, вільні (не приросли до ніжки), помірно часті. Споровий порошок білий. Як і в інших мухоморів секції Phalloideae, до якої належить і цей вид, пластинки завжди білі і вільні, навіть у дорослого гриба — на відміну від печериць.

Ніжка 10–15 см, до 20 см заввишки й 1–2 см завтовшки, догори звужується, з віком порожниста й ламка, блідо- чи насичено-помаранчева, з біло-помаранчевим зигзагоподібним візерунком із м'яких лусочок, наче зміїна шкіра. Кільця немає, бульби теж.

Біля основи великий товстий білий вільний мішечок (вольва), часто лопатевий і схований у ґрунті.

Ніжка 8-15 см заввишки, 1-2 см у товщину, циліндрична, довга, тонка, у основі з мішечковидною вольвою (залишком загального покривала, схожий на яєчну шкаралупу). Колір повністю білий. У верхній частині — біле плівчасте кільце, у молодого — щільне, у старого може зникнути. Поверхня ніжки часто з тонкими білими пластівчастими лусочками-волокнами.

М'якоть тонка, біла, м'яка й ламка, на зрізі колір не змінює.

М'якуш щільний, повністю білий. На зрізі кольору не змінює, як і в багатьох їстівних грибів, тож це нічого не доводить. Запах у зовсім молодого гриба нагадує редьку, потім стає неприємним, нудотно-солодкуватим, інколи з ноткою хлору — звідси і епітет "смердючий". У молодого гриба запах ще слабкий, тож на нього не варто покладатись як на єдину ознаку.

Запах слабкий: одні джерела описують його як солодкуватий грибний, інші як невиразний.

Слабкий, неприємний, нудотно-солодкуватий, інколи з ноткою хлору, особливо у старого гриба і при пошкодженні м'якуша. Не діагностичний для безпеки: запах розкривається лише через певний час, а кошикування і смертельне отруєння можуть відбутись з молодим грибом без виразного запаху.