Як відрізнити удемансієлу слизисту від мухомора білого смердючого

Шапка 2–8 см у діаметрі, зрідка до 10 см. Спершу опукла чи напівкуляста, потім широко опукла чи розпростерта. Молода сірувата або оливково-сірувата, згодом біла, напівпрозора, ніби з порцеляни, часто з легким вохристим відтінком у центрі.

У вологу погоду вкрита товстим прозорим слизом, молоді шапки майже сухі. Край тонкий, крізь нього просвічують пластинки.

Шапка 5-12 см у діаметрі, у молодого гриба яйцеподібна, потім дзвоникувата чи конусоподібна, часто трохи скошена набік, у старого розпростерта з горбком. Колір повністю білий, кремово-білий, у центрі ледь жовтуватий у старого гриба. Поверхня гладенька, у вологу погоду ледь липка. Без лусочок, без бородавок, без покривала на дорослій шапці (на відміну від мухомора червоного або цезаревого).

Пластинки широкі, дуже рідкі, прирослі до ніжки, білі, напівпрозорі, з віком можуть набувати вохристого відтінку.

Споровий порошок білий і дуже рясний.

Пластинчастий гіменофор — пластинки білі, вільні (не приросли до ніжки), помірно часті. Споровий порошок білий. Як і в інших мухоморів секції Phalloideae, до якої належить і цей вид, пластинки завжди білі і вільні, навіть у дорослого гриба — на відміну від печериць.

Ніжка 3–8 см заввишки, зрідка до 10 см, і 3–10 мм завтовшки, тонка й жорстка, часто вигнута, біля основи трохи потовщена. Над кільцем біла й тонко посмугована, під кільцем сірувата, з дрібними лусочками.

Кільце біле, перетинчасте, помітне, слизьке, з борозенками.

Ніжка 8-15 см заввишки, 1-2 см у товщину, циліндрична, довга, тонка, у основі з мішечковидною вольвою (залишком загального покривала, схожий на яєчну шкаралупу). Колір повністю білий. У верхній частині — біле плівчасте кільце, у молодого — щільне, у старого може зникнути. Поверхня ніжки часто з тонкими білими пластівчастими лусочками-волокнами.

М'якоть тонка, біла, в основі ніжки з віком буріє.

М'якуш щільний, повністю білий. На зрізі кольору не змінює, як і в багатьох їстівних грибів, тож це нічого не доводить. Запах у зовсім молодого гриба нагадує редьку, потім стає неприємним, нудотно-солодкуватим, інколи з ноткою хлору — звідси і епітет "смердючий". У молодого гриба запах ще слабкий, тож на нього не варто покладатись як на єдину ознаку.

Запах і смак невиразні.

Слабкий, неприємний, нудотно-солодкуватий, інколи з ноткою хлору, особливо у старого гриба і при пошкодженні м'якуша. Не діагностичний для безпеки: запах розкривається лише через певний час, а кошикування і смертельне отруєння можуть відбутись з молодим грибом без виразного запаху.