Удемансієла слизистаMucidula mucida

Удемансієла слизиста (Mucidula mucida, давніше Oudemansiella mucida) схожа на порцелянову: білі, напівпрозорі, вкриті блискучим слизом шапки пучками сидять на мертвих і ослаблених буках. Англійською її так і звуть, «порцеляновий гриб». Знизу в неї широкі рідкі білі пластинки, а на тонкій ніжці помітне біле кільце. Сплутати її з чимось важко, якщо пам'ятати головне: вона завжди росте на деревині.

Як упізнати удемансієлу? Шапка 2–8 см, у молодості сірувата, згодом сніжно-біла, напівпрозора, часто з легким вохристим відтінком у центрі. У вологу погоду вона вкрита густим прозорим слизом. Пластинки широкі, далеко розставлені, білі. Ніжка тонка, жорстка, вигнута так, що шапка тримається горизонтально навіть на боці стовбура, з білим перетинчастим кільцем. Споровий порошок білий, і його буває так багато, що він припудрює все довкола.

Де росте удемансієла слизиста? Майже завжди на буку: на мертвих стовбурах, пнях, гілках, а також на сухих гілках високо в кронах живих дерев, звідки гриби іноді падають донизу. Зрідка трапляється на дубі. В Україні вона звичайна там, де є бук: у Карпатах і на Закарпатті, на Прикарпатті, Львівщині, Буковині, Хмельниччині й у Медоборах, а також у Кримських горах. Плодові тіла з'являються з серпня до листопада, найбільше у вересні й жовтні, а в Криму буває й весняна хвиля, у травні та червні. До Червоної книги України вона не внесена.

Чи їстівна удемансієла? Умовно. Її можна їсти лише після того, як ретельно змити слиз і відварити, причому жорсткі ніжки краще відрізати. Смаку вона майже не має, м'якоть тонка, тож цінності як їстівний гриб у неї мало, і її краще змішувати з іншими грибами. Більшість довідників вважає її їстівною після приготування, але один нідерландський визначник вважає її підозрілою. Підтверджених отруєнь нею ми не знайшли.

З чим її можна сплутати? Гливи теж білуваті й ростуть на деревині, але в них немає слизу, ніжка коротка й бічна, а пластинки густі й низбіжні. Глива дубова має кільце, проте шапка в неї суха й лускувата. Найважливіше інше. Удемансієли, що впали з крони, лежать у підстилці, а гриби з закопаної деревини можуть здаватися такими, що ростуть із землі. Тож беріть лише ті, що приросли до деревини, і завжди дивіться на основу ніжки. Білий гриб із кільцем, що виростає із землі під буками, не удемансієла, а може бути смертельно отруйним мухомором. У мухоморів пластинки густі й вільні, а в основі ніжки мішечок. «Крила ангела» (Pleurocybella porrigens) теж білі, але майже без ніжки, з густими пластинками й ростуть на деревині хвойних: в Японії їх пов'язували зі смертельними отруєннями. Опеньки теж мають кільце й ростуть пучками на деревині, але шапки в них медово-бурі, з лусочками, а не білі й слизькі. А схожий на неї своєю білизною геріцій коралоподібний замість пластинок має шипи, і його не можна збирати: він у Червоній книзі.

У 1960-х роках у Чехословаччині з культури цього гриба виділили протигрибкову речовину муцидин і навіть робили з неї мазь від грибкових уражень шкіри. Згодом з'ясувалося, що муцидин тотожний стробілурину A. Природні стробілурини стали зразком для цілого класу сучасних фунгіцидів: перші з них з'явилися в продажу в 1996 році, а нині ними обробляють поля по всьому світу. Ймовірно, саме ці речовини допомагають удемансієлі стримувати інші гриби на «своєму» стовбурі.