Печериця взутаAgaricus subperonatus

Шапка печериці взутої сягає від 5 до 12 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона півкуляста, з віком розкривається до опуклої та плоскої. Поверхня вкрита численними притиснутими волокнистими лусочками бурого, рудувато-коричневого кольору на світлішому тлі, особливо густими в центрі. Луската бура шапка надає грибові кремезного вигляду.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки вільні, не приростають до ніжки, дуже часті. Колір їх із віком змінюється: у молодих грибів вони блідо-рожеві чи сірувато-рожеві, потім темніють до шоколадно-коричневих і майже чорних. Споровий порошок темно-коричневий. Рожевіючі молоді пластинки відрізняють печерицю від білопластинкових отруйних мухоморів.

Ніжка циліндрична, доволі товста, біла, заввишки від 4 до 9 сантиметрів. Її визначальна риса — щільне кільце, нижче якого ніжка вкрита поясками дрібних бурих лусочок, що нагадують натягнуту «панчоху» чи взуття, — звідси й назва. На зрізі м'якоть може ледь червоніти. Вольви біля основи немає.

М'якоть біла, доволі щільна, на зрізі повільно червоніє чи буріє, особливо в основі ніжки. Смак м'який, приємний, грибний, типовий для культурних печериць. Червоніння (а не яскраве пожовтіння) — корисна ознака, що відрізняє цей вид від отруйної печериці жовтошкірої.

Запах приємний, грибний, без різких нот. Якщо ж гриб пахне чорнилом чи карболкою, а м'якоть на зрізі яскраво жовтіє, — це отруйна печериця жовтошкіра, і брати її не можна.