Печериця лугова чи Печериця взута

Шапка 5–15 см у діаметрі, куляста у молодих грибів, потім плоска або злегка горбкувата. Поверхня біла або злегка кремова, у посушливу погоду розтріскується. Волокнисті лусочки можуть з'являтися при дозріванні. Край підгорнутий, потім рівний.

Шапка печериці взутої сягає від 5 до 12 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона півкуляста, з віком розкривається до опуклої та плоскої. Поверхня вкрита численними притиснутими волокнистими лусочками бурого, рудувато-коричневого кольору на світлішому тлі, особливо густими в центрі. Луската бура шапка надає грибові кремезного вигляду.

Пластинки вільні (не доходять до ніжки), часті, спочатку ніжно-рожеві, потім яскраво-рожеві, у зрілих грибів — шоколадно-бурі або чорнуваті. Рожеве забарвлення пластинок — ключова ознака безпечності, що відрізняє лугову печерицю від отруйних видів із білими пластинками.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки вільні, не приростають до ніжки, дуже часті. Колір їх із віком змінюється: у молодих грибів вони блідо-рожеві чи сірувато-рожеві, потім темніють до шоколадно-коричневих і майже чорних. Споровий порошок темно-коричневий. Рожевіючі молоді пластинки відрізняють печерицю від білопластинкових отруйних мухоморів.

Ніжка 4–8 см заввишки, 1–2 см завтовшки, циліндрична, суцільна, рівна. Колір білий. Характерне щільне плівчасте кільце у середній частині ніжки. Вольви немає.

Ніжка циліндрична, доволі товста, біла, заввишки від 4 до 9 сантиметрів. Її визначальна риса — щільне кільце, нижче якого ніжка вкрита поясками дрібних бурих лусочок, що нагадують натягнуту «панчоху» чи взуття, — звідси й назва. На зрізі м'якоть може ледь червоніти. Вольви біля основи немає.

М'якоть щільна, біла, на зрізі злегка рожевіє або залишається без змін. Не жовтіє (жовтіння — ознака отруйних видів). Смак приємний, яскраво грибний.

М'якоть біла, доволі щільна, на зрізі повільно червоніє чи буріє, особливо в основі ніжки. Смак м'який, приємний, грибний, типовий для культурних печериць. Червоніння (а не яскраве пожовтіння) — корисна ознака, що відрізняє цей вид від отруйної печериці жовтошкірої.

Запах виражений, анісово-мигдалевий з грибними нотами. Це один з найароматніших дикорослих грибів. При термічній обробці аромат посилюється і може домінувати в страві.

Запах приємний, грибний, без різких нот. Якщо ж гриб пахне чорнилом чи карболкою, а м'якоть на зрізі яскраво жовтіє, — це отруйна печериця жовтошкіра, і брати її не можна.