Печериця таблитчастаAgaricus tabularis

Шапка печериці таблитчастої велика — від 6 до 15, зрідка до 20 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона півкуляста, з товстим підгорнутим краєм, з віком широко розпластується, стаючи майже плоскою, ніби столик. Поверхня суха, гладенька чи дрібно-лусочкувата, біла, кремова чи зі слабким буруватим відтінком у центрі; від дотику може повільно жовтіти. Товста щільна шапка надає грибові вагомого, міцного вигляду.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки вільні, не приростають до ніжки, дуже часті. Колір їх змінюється з віком: у молодих грибів вони блідо-рожеві чи сірувато-рожеві, потім темніють до шоколадно-коричневих і майже чорних. Споровий порошок темно-коричневий. Рожевіючі молоді пластинки — ключова ознака, що відрізняє печерицю від білопластинкових отруйних мухоморів.

Ніжка коротка й товста, щільна, біла, заввишки від 4 до 10 сантиметрів, нерідко звужена донизу. У верхній частині розташоване щільне білувате кільце — слід від покривала. На дотик ніжка може жовтіти. Вольви біля основи немає — важлива відмінність від отруйних мухоморів. Присадкувата товста ніжка добре тримає масивну шапку.

М'якоть біла, товста, щільна, на зрізі повільно жовтіє чи злегка буріє. Смак м'який, приємний, грибний. Завдяки м'ясистості гриб добре тримає форму під час готування. Для столу обирають молоді міцні екземпляри з нерозкритими пластинками.

Запах приємний, грибний, інколи зі слабкою анісовою чи мигдалевою ноткою. Якщо ж гриб пахне чорнилом чи карболкою, а основа ніжки яскраво жовтіє на зрізі, — це отруйна печериця жовтошкіра, і брати її не можна.