Печериця криваAgaricus abruptibulbus

Шапка печериці кривої сягає від 5 до 12 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона дзвоникувата чи циліндрична, з віком розкривається до опуклої та плоскої. Поверхня гладенька, шовковисто-волокниста, суха, чисто-біла чи кремова; від дотику та з віком повільно жовтіє, особливо по краю. Жовтіння на дотик — важлива діагностична ознака.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки вільні, не приростають до ніжки, дуже часті. Колір їх із віком змінюється: у молодих грибів вони блідо-рожеві чи сірувато-рожеві, потім темніють до шоколадно-коричневих і майже чорних. Споровий порошок темно-коричневий. Рожевіючі молоді пластинки — ключова ознака, що відрізняє печерицю від білопластинкових смертельно отруйних мухоморів.

Ніжка струнка, біла, заввишки від 6 до 12 сантиметрів, її визначальна риса — раптово розширена округла бульба біля основи, ніби обрубана. У верхній частині розташоване велике звисаюче кільце — слід від покривала. На дотик ніжка може жовтіти. Справжньої вольви-мішечка біля основи немає; чітку бульбу печериці не слід плутати з вольвою мухомора.

М'якоть біла, тонка, на зрізі повільно жовтіє, особливо в основі ніжки. Смак м'який, приємний, без гіркоти. Її головна прикмета — солодкуватий аромат анісу чи гіркого мигдалю, що відрізняє цей вид від неприємно пахнучого жовтошкірого двійника.

Запах приємний, солодкуватий, анісово-мигдалевий — одна з визначальних ознак виду. Якщо ж гриб пахне чорнилом чи карболкою, а основа ніжки яскраво жовтіє на зрізі, — це отруйна печериця жовтошкіра, і брати її не можна.