Як відрізнити печерицю криву від блідої поганки

Шапка блідої поганки 5–15 см у діаметрі. У молодих грибів напівкуляста, з часом стає плоско-розпростертою.

Колір варіює від оливково-зеленого і жовтаво-зеленого до сіруватого і майже білого — це і ускладнює діагностику. Поверхня гладенька, у вологу погоду злегка слизька, з характерним радіальним малюнком темніших волокон, що розходяться від центру. Край шапки рівний, без смуг.

Шапка печериці кривої сягає від 5 до 12 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона дзвоникувата чи циліндрична, з віком розкривається до опуклої та плоскої. Поверхня гладенька, шовковисто-волокниста, суха, чисто-біла чи кремова; від дотику та з віком повільно жовтіє, особливо по краю. Жовтіння на дотик — важлива діагностична ознака.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки часті, тонкі, вільні — не прикріплені до ніжки. У молодих і зрілих грибах вони залишаються чисто білими — це критична діагностична ознака.

Жодного відтінку рожевого, кремового або вохряного, як у справжніх печериць. Простір між пластинками і ніжкою чітко виражений. Покривало біле, плівчасте, повністю закриває гіменофор у молодих екземплярів.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки вільні, не приростають до ніжки, дуже часті. Колір їх із віком змінюється: у молодих грибів вони блідо-рожеві чи сірувато-рожеві, потім темніють до шоколадно-коричневих і майже чорних. Споровий порошок темно-коричневий. Рожевіючі молоді пластинки — ключова ознака, що відрізняє печерицю від білопластинкових смертельно отруйних мухоморів.

Ніжка струнка, 7–15 см заввишки і 1–2 см завтовшки. Циліндрична, до основи розширена в характерну булавоподібну бульбу, оточену плівчастою вольвою-чохлом — головною діагностичною ознакою.

Колір біло-зеленавий, нерідко зі змієподібним візерунком слабких смужок. У верхній третині — добре розвинене звисаюче біле кільце з рештками велюму. Поверхня нижче кільця ледь луската.

Ніжка струнка, біла, заввишки від 6 до 12 сантиметрів, її визначальна риса — раптово розширена округла бульба біля основи, ніби обрубана. У верхній частині розташоване велике звисаюче кільце — слід від покривала. На дотик ніжка може жовтіти. Справжньої вольви-мішечка біля основи немає; чітку бульбу печериці не слід плутати з вольвою мухомора.

М'якоть біла, на зрізі кольору не змінює — і це підступно: жодна з безпекових ознак, на які звикли орієнтуватися грибники, тут не спрацьовує. М'якоть тонка, ламка в шапці, м'ясиста в основі ніжки.

Не змінює кольору при контакті з повітрям ні через хвилину, ні через годину. Жодна «ласкаво-біла м'якоть» не повинна заспокоювати — саме у білій м'якоті блідої поганки концентрація аманітинів максимальна.

М'якоть біла, тонка, на зрізі повільно жовтіє, особливо в основі ніжки. Смак м'який, приємний, без гіркоти. Її головна прикмета — солодкуватий аромат анісу чи гіркого мигдалю, що відрізняє цей вид від неприємно пахнучого жовтошкірого двійника.

Запах свіжого гриба слабкий і непомітний, у молодих екземплярів — майже відсутній. У зрілих з'являється легкий нудотно-солодкуватий тон, схожий на запах прив'ялого меду або несвіжого тіста.

Цей аромат не настільки виразний, щоб попередити недосвідченого збирача. На відміну від інших отруйних мухоморів (червоного, пантерового), бліда поганка не має різкого хімічного запаху — і це ще одна підступна риса. Сильніший аромат з'являється тільки в гнилих екземплярах.

Запах приємний, солодкуватий, анісово-мигдалевий — одна з визначальних ознак виду. Якщо ж гриб пахне чорнилом чи карболкою, а основа ніжки яскраво жовтіє на зрізі, — це отруйна печериця жовтошкіра, і брати її не можна.