Печериця крива чи Печериця серпнева

Шапка печериці кривої сягає від 5 до 12 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона дзвоникувата чи циліндрична, з віком розкривається до опуклої та плоскої. Поверхня гладенька, шовковисто-волокниста, суха, чисто-біла чи кремова; від дотику та з віком повільно жовтіє, особливо по краю. Жовтіння на дотик — важлива діагностична ознака.

Шапка печериці серпневої велика — від 10 до 20, зрідка до 25 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона півкуляста, майже кулеподібна, з віком розкривається до опуклої та плоскої. Поверхня вкрита численними дрібними притиснутими лусочками брунатного, рудувато-коричневого чи вохристо-бурого кольору, що розташовані на світлішому кремовому тлі концентричними рядами. Від дотику поверхня може жовтіти. Луската буро-коричнева шапка на світлому тлі — впізнавана ознака виду.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки вільні, не приростають до ніжки, дуже часті. Колір їх із віком змінюється: у молодих грибів вони блідо-рожеві чи сірувато-рожеві, потім темніють до шоколадно-коричневих і майже чорних. Споровий порошок темно-коричневий. Рожевіючі молоді пластинки — ключова ознака, що відрізняє печерицю від білопластинкових смертельно отруйних мухоморів.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки вільні, не приростають до ніжки, дуже часті й вузькі. Колір їх змінюється з віком: у молодих грибів вони блідо-сірі чи блідо-рожеві, потім рожевіють і поступово темніють до шоколадно-коричневих і майже чорних. Споровий порошок темно-коричневий. Рожевіючі, а потім темні пластинки — ключова ознака, що відрізняє печерицю від смертельно отруйних білопластинкових мухоморів.

Ніжка струнка, біла, заввишки від 6 до 12 сантиметрів, її визначальна риса — раптово розширена округла бульба біля основи, ніби обрубана. У верхній частині розташоване велике звисаюче кільце — слід від покривала. На дотик ніжка може жовтіти. Справжньої вольви-мішечка біля основи немає; чітку бульбу печериці не слід плутати з вольвою мухомора.

Ніжка масивна, циліндрична, заввишки до 15–20 сантиметрів, біла, з помітно потовщеною основою. Її визначальна риса — велике звисаюче кільце у верхній частині; нижче від кільця ніжка вкрита дрібними білуватими лусочками, які з віком та на дотик жовтіють. Вольви біля основи немає — це важлива відмінність від отруйних мухоморів.

М'якоть біла, тонка, на зрізі повільно жовтіє, особливо в основі ніжки. Смак м'який, приємний, без гіркоти. Її головна прикмета — солодкуватий аромат анісу чи гіркого мигдалю, що відрізняє цей вид від неприємно пахнучого жовтошкірого двійника.

М'якоть біла чи блідо-кремова, щільна, на зрізі повільно жовтіє чи злегка буріє. Смак м'який, приємний, горіхово-грибний. Найхарактерніша її риса — стійкий солодкий аромат гіркого мигдалю чи марципану, що зберігається й під час смаження та сушіння.

Запах приємний, солодкуватий, анісово-мигдалевий — одна з визначальних ознак виду. Якщо ж гриб пахне чорнилом чи карболкою, а основа ніжки яскраво жовтіє на зрізі, — це отруйна печериця жовтошкіра, і брати її не можна.

Запах сильний, приємний, мигдалево-марципановий — одна з найкращих діагностичних ознак виду. Якщо ж гриб має неприємний чорнильний чи карболовий запах, а основа ніжки при розрізі яскраво жовтіє — це отруйна печериця жовтошкіра (Agaricus xanthodermus), і її брати не можна.