Печериця великоспороваAgaricus crocodilinus

Шапка печериці великоспорової дуже велика — від 8 до 20, а в зрілих екземплярів до 30–40 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона майже кулеподібна, з товстим підгорнутим краєм, з віком розкривається до опуклої та плоскої. Поверхня біла чи кремова, суха; у молодих грибів гладенька, а з віком розтріскується на грубі щиткоподібні лусочки, що нагадують крокодилячу шкіру. Від дотику повільно жовтіє.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки вільні, дуже часті. Колір їх із віком змінюється: у молодих грибів вони блідо-рожеві чи сірувато-рожеві, потім темніють до шоколадно-коричневих і чорнувато-бурих. Споровий порошок темно-коричневий; спори помітно великі, на що й вказує народна назва. Рожевіючі молоді пластинки відрізняють печерицю від білопластинкових отруйних мухоморів.

Ніжка масивна, товста, щільна, біла, заввишки від 5 до 12 сантиметрів, нерідко коротша за діаметр шапки, з потовщеною основою. У верхній частині розташоване велике щільне білувате кільце. На дотик ніжка може жовтіти. Вольви біля основи немає — важлива відмінність від отруйних мухоморів.

М'якоть біла, товста, щільна, на зрізі повільно жовтіє чи рожевіє, особливо в основі ніжки. Смак м'який, приємний, із горіховою ноткою. Має виразний анісово-мигдалевий аромат, що зберігається й під час готування. Через схильність до червивості навіть у молодому віці гриби варто уважно перевіряти.

Запах сильний, приємний, анісово-мигдалевий — одна з визначальних ознак виду. Якщо ж гриб пахне чорнилом чи карболкою, а основа ніжки яскраво жовтіє, — це отруйна печериця жовтошкіра, і брати її не можна.