Печериця польова чи Печериця великоспорова

Шапка 6-20 см у діаметрі, у молодого гриба щільно напівсферична до яйцеподібної, край часто підгорнутий. З часом стає опукло-плоскою. Колір чисто білий до кремового, з тонкими жовтуватими відтінками у старого, при дотику плями жовтіють до охряних. Поверхня гладенька, у вологу погоду ледь липка, у суху — суха матова. Іноді з тонкими волокнистими лусочками у центрі.

Шапка печериці великоспорової дуже велика — від 8 до 20, а в зрілих екземплярів до 30–40 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона майже кулеподібна, з товстим підгорнутим краєм, з віком розкривається до опуклої та плоскої. Поверхня біла чи кремова, суха; у молодих грибів гладенька, а з віком розтріскується на грубі щиткоподібні лусочки, що нагадують крокодилячу шкіру. Від дотику повільно жовтіє.

Пластинчастий гіменофор — пластинки вільні, часті. У молодого — сірувато-білі, з рожевуватим відтінком, з віком стають темно-коричневими, шоколадно-чорнуватими. Споровий порошок темно-бурий.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки вільні, дуже часті. Колір їх із віком змінюється: у молодих грибів вони блідо-рожеві чи сірувато-рожеві, потім темніють до шоколадно-коричневих і чорнувато-бурих. Споровий порошок темно-коричневий; спори помітно великі, на що й вказує народна назва. Рожевіючі молоді пластинки відрізняють печерицю від білопластинкових отруйних мухоморів.

Ніжка 6-12 см заввишки, 1,5-3 см у товщину, товста, мʼясиста, циліндрична, у нижній частині злегка потовщена. Колір білий до кремового. У верхній частині — крупне плівчасте подвійне кільце з характерним "зубчатим" нижнім краєм (схоже на колесо) — діагностична риса виду.

Ніжка масивна, товста, щільна, біла, заввишки від 5 до 12 сантиметрів, нерідко коротша за діаметр шапки, з потовщеною основою. У верхній частині розташоване велике щільне білувате кільце. На дотик ніжка може жовтіти. Вольви біля основи немає — важлива відмінність від отруйних мухоморів.

М'якуш щільний, мʼясистий, білий, на зрізі повільно жовтіє у м'якуші шапки і верхньої частини ніжки. Не червоніє (на відміну від A. silvaticus). Запах виразний анісово-мигдальний — характерна ознака виду.

М'якоть біла, товста, щільна, на зрізі повільно жовтіє чи рожевіє, особливо в основі ніжки. Смак м'який, приємний, із горіховою ноткою. Має виразний анісово-мигдалевий аромат, що зберігається й під час готування. Через схильність до червивості навіть у молодому віці гриби варто уважно перевіряти.

Виразний анісово-мигдальний, фруктовий — найхарактерніша діагностична ознака. Розкривається при розтиранні м'якуша між пальцями. Цей запах — одне з найприємніших грибних вражень у польовому грибництві.

Запах сильний, приємний, анісово-мигдалевий — одна з визначальних ознак виду. Якщо ж гриб пахне чорнилом чи карболкою, а основа ніжки яскраво жовтіє, — це отруйна печериця жовтошкіра, і брати її не можна.