Печериця польова чи Печериця таблитчаста

Шапка 6-20 см у діаметрі, у молодого гриба щільно напівсферична до яйцеподібної, край часто підгорнутий. З часом стає опукло-плоскою. Колір чисто білий до кремового, з тонкими жовтуватими відтінками у старого, при дотику плями жовтіють до охряних. Поверхня гладенька, у вологу погоду ледь липка, у суху — суха матова. Іноді з тонкими волокнистими лусочками у центрі.

Шапка печериці таблитчастої велика — від 6 до 15, зрідка до 20 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона півкуляста, з товстим підгорнутим краєм, з віком широко розпластується, стаючи майже плоскою, ніби столик. Поверхня суха, гладенька чи дрібно-лусочкувата, біла, кремова чи зі слабким буруватим відтінком у центрі; від дотику може повільно жовтіти. Товста щільна шапка надає грибові вагомого, міцного вигляду.

Пластинчастий гіменофор — пластинки вільні, часті. У молодого — сірувато-білі, з рожевуватим відтінком, з віком стають темно-коричневими, шоколадно-чорнуватими. Споровий порошок темно-бурий.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки вільні, не приростають до ніжки, дуже часті. Колір їх змінюється з віком: у молодих грибів вони блідо-рожеві чи сірувато-рожеві, потім темніють до шоколадно-коричневих і майже чорних. Споровий порошок темно-коричневий. Рожевіючі молоді пластинки — ключова ознака, що відрізняє печерицю від білопластинкових отруйних мухоморів.

Ніжка 6-12 см заввишки, 1,5-3 см у товщину, товста, мʼясиста, циліндрична, у нижній частині злегка потовщена. Колір білий до кремового. У верхній частині — крупне плівчасте подвійне кільце з характерним "зубчатим" нижнім краєм (схоже на колесо) — діагностична риса виду.

Ніжка коротка й товста, щільна, біла, заввишки від 4 до 10 сантиметрів, нерідко звужена донизу. У верхній частині розташоване щільне білувате кільце — слід від покривала. На дотик ніжка може жовтіти. Вольви біля основи немає — важлива відмінність від отруйних мухоморів. Присадкувата товста ніжка добре тримає масивну шапку.

М'якуш щільний, мʼясистий, білий, на зрізі повільно жовтіє у м'якуші шапки і верхньої частини ніжки. Не червоніє (на відміну від A. silvaticus). Запах виразний анісово-мигдальний — характерна ознака виду.

М'якоть біла, товста, щільна, на зрізі повільно жовтіє чи злегка буріє. Смак м'який, приємний, грибний. Завдяки м'ясистості гриб добре тримає форму під час готування. Для столу обирають молоді міцні екземпляри з нерозкритими пластинками.

Виразний анісово-мигдальний, фруктовий — найхарактерніша діагностична ознака. Розкривається при розтиранні м'якуша між пальцями. Цей запах — одне з найприємніших грибних вражень у польовому грибництві.

Запах приємний, грибний, інколи зі слабкою анісовою чи мигдалевою ноткою. Якщо ж гриб пахне чорнилом чи карболкою, а основа ніжки яскраво жовтіє на зрізі, — це отруйна печериця жовтошкіра, і брати її не можна.