Опеньок осінній чи Удемансієла слизиста

Шапка опенька 3–12 см у діаметрі. У молодих грибів кулясто-опукла, з підгорнутим краєм; з віком стає плоско-розпростертою з невеликим горбочком посередині.

Колір варіює від медово-жовтого і вохряно-коричневого до темно-бурого з оливковим відтінком — залежить від породи дерева-господаря. Поверхня вкрита характерними дрібними темними лусочками, особливо щільними у центрі. У вологу погоду шапка ледь слизька, у суху — суха і матова.

Шапка 2–8 см у діаметрі, зрідка до 10 см. Спершу опукла чи напівкуляста, потім широко опукла чи розпростерта. Молода сірувата або оливково-сірувата, згодом біла, напівпрозора, ніби з порцеляни, часто з легким вохристим відтінком у центрі.

У вологу погоду вкрита товстим прозорим слизом, молоді шапки майже сухі. Край тонкий, крізь нього просвічують пластинки.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки помірно частi, тонкі, прикріплені до ніжки коротким зубом або злегка сходять униз.

Колір у молодих грибів кремово-білий, з віком темніє до бруднувато-вохряного, нерідко з іржавими плямами від спор. Покривало (велум) на молодих грибах закриває гіменофор перетинкою і з часом залишається на ніжці білуватим або блідо-жовтуватим кільцем, однією з ознак виду.

Пластинки широкі, дуже рідкі, прирослі до ніжки, білі, напівпрозорі, з віком можуть набувати вохристого відтінку.

Споровий порошок білий і дуже рясний.

Ніжка опенька струнка і висока: 6–15 см заввишки, 0,8–2 см завтовшки. Циліндрична, часто злегка зігнута, до основи трохи розширена. Колір у верхній частині біло-жовтуватий, до основи темніє до іржаво-коричневого.

Поверхня волокниста, у нижній частині вкрита дрібними коричневими лусочками. Кільце плівчасте, білувате або блідо-жовтувате, у верхній третині ніжки, зазвичай тримається до старості, але буває й обірване. Тому визначайте опеньок не лише за кільцем, а й за світлими пластинками та лусочками на шапці. Вольва відсутня.

Ніжка 3–8 см заввишки, зрідка до 10 см, і 3–10 мм завтовшки, тонка й жорстка, часто вигнута, біля основи трохи потовщена. Над кільцем біла й тонко посмугована, під кільцем сірувата, з дрібними лусочками.

Кільце біле, перетинчасте, помітне, слизьке, з борозенками.

М'якоть тонка, біла, у ніжці помітно волокниста. На зрізі колір не змінює — лишається стабільно білою або кремовою. У шапці м'якоть м'якша і соковита, у ніжці — жорсткувата і нерідко з порожнинами у старих екземплярів.

Смак сирої м'якоті в'яжучий, гіркуватий, але відварюють опеньок не через смак: сирий чи недоварений він спричиняє розлад травлення. Після термообробки гіркота зникає, і м'якоть набуває приємного грибного смаку.

М'якоть тонка, біла, в основі ніжки з віком буріє.

Запах свіжого опенька слабкий, і описують його по-різному: як невиразний, ледь кислуватий чи затхлий. У несправжнього опенька запах теж невиразний, тож за запахом їх не розрізнити.

При розрізі аромат не змінюється. У висушеному вигляді гриб зберігає легкий грибний запах, але через високу вологість і тонку шапку опеньки рідко сушать — частіше маринують або солять.

Запах і смак невиразні.