Опеньок осінній чи Опеньок цегляно-червоний

Шапка опенька 3–12 см у діаметрі. У молодих грибів кулясто-опукла, з підгорнутим краєм; з віком стає плоско-розпростертою з невеликим горбочком посередині.

Колір варіює від медово-жовтого і вохряно-коричневого до темно-бурого з оливковим відтінком — залежить від породи дерева-господаря. Поверхня вкрита характерними дрібними темними лусочками, особливо щільними у центрі. У вологу погоду шапка ледь слизька, у суху — суха і матова.

Шапка 4-10 см у діаметрі, у молодого гриба напівсферична з підгорнутим краєм, з часом стає опуклою з низьким горбочком. Колір яскраво-цегляно-помаранчевий, цеглавий, у центрі темніший до буро-помаранчевого, край жовтуватий. Поверхня гладенька, у вологу погоду ледь слизька. Часто з білуватими залишками покривала по краю шапки.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки помірно частi, тонкі, прикріплені до ніжки коротким зубом або злегка сходять униз.

Колір у молодих грибів кремово-білий, з віком темніє до бруднувато-вохряного, нерідко з іржавими плямами від спор. Покривало (велум) на молодих грибах закриває гіменофор перетинкою і з часом залишається на ніжці характерним білим кільцем — важлива діагностична ознака.

Пластинчастий гіменофор — пластинки приросли до ніжки, помірно часті. У молодого — жовто-білі, з віком темніють до оливково-сірих, потім до темно-фіолетово-сірих через дозрілий споровий порошок. Споровий порошок темно-фіолетово-бурий до чорно-бурого. Ніколи не стають яскраво сірчано-жовтими.

Ніжка опенька струнка і висока: 6–15 см заввишки, 0,8–2 см завтовшки. Циліндрична, часто злегка зігнута, до основи трохи розширена. Колір у верхній частині біло-жовтуватий, до основи темніє до іржаво-коричневого.

Поверхня волокниста, у нижній частині вкрита дрібними коричневими лусочками. Кільце — головна впізнавана ознака: біле, плівчасте, добре розвинене, розташоване у верхній третині ніжки. Вольва відсутня.

Ніжка 5-10 см заввишки, 0,8-1,5 см у товщину, циліндрична, часто звужена донизу. Колір жовто-кремовий згори, з віком темніший до рудувато-бурого донизу. Поверхня з тонкими повздовжніми волокнами. Кільце слабко виражене — у молодого може бути тонкий волокнистий поясок, у старого зникає.

М'якоть тонка, біла, у ніжці помітно волокниста. На зрізі колір не змінює — лишається стабільно білою або кремовою. У шапці м'якоть м'якша і соковита, у ніжці — жорсткувата і нерідко з порожнинами у старих екземплярів.

Смак сирої м'якоті в'яжучий, гіркуватий — саме тому опеньок потребує обов'язкового відварювання перед вживанням. Після термообробки гіркота зникає, і м'якоть набуває приємного грибного смаку.

М'якуш щільний у шапці, мʼясистий, жовтуватий до блідо-кремового. На зрізі кольору не змінює. Запах слабкий грибний. Смак гіркуватий, особливо у ніжці і старих екземплярах — діагностична ознака.

Запах свіжого опенька приємний, легкий, типово грибний — з ледь помітними нотками сирої деревини і моху. Не має різких кислуватих або хімічних відтінків, які притаманні несправжнім опенькам — це важлива безпекова відмінність.

При розрізі аромат не змінюється. У висушеному вигляді гриб зберігає легкий грибний запах, але через високу вологість і тонку шапку опеньки рідко сушать — частіше маринують або солять.

Слабкий грибний, нейтральний, без характерних ноток. У старого — з ноткою прогірклого.