Мухомор червоніючий чи Мухомор сірий

Шапка 5-15 см у діаметрі, у молодого гриба напівсферична, з часом стає опукло-плоскою. Колір рожево-сіро-бурий, бурувато-рожевий, цеглавий, у молодого темніший, у старого світліший. Поверхня з помітними біло-сіруватими бородавчатими лусочками (залишки загального покривала), розташованими нерівномірно. У вологу погоду — ледь липка. Край шапки гладенький.

Шапка 6–15 см, найчастіше близько 10. У молодого гриба вона півкуляста, потім опукла й зрештою майже плоска. Колір сіро-бурий: від попелясто-сірого до горіхово-коричневого, у центрі темніший. У вологу погоду шкірка трохи липка, у суху шовковиста.

На шапці лежать залишки загального покривала: сірі чи брудно-білі пласкі клапті й борошнисті пластівці, а не чисто білі опуклі цятки, як у пантерового мухомора. Вони легко стираються пальцем і змиваються дощем, тож стара шапка буває майже гола. Край шапки гладенький, без рубчиків.

Пластинчастий гіменофор — пластинки білуваті, з часом рожевіють у місцях пошкоджень, вільні. Споровий порошок білий.

Пластинки білі, з віком кремові чи сірувато-білі, часті, з короткими пластиночками між ними. Вони вільні або ледь прирослі до ніжки.

Відбиток спор білий. Під мікроскопом спори амілоїдні, тобто синіють від йоду, а в пантерового мухомора ні; у лісі цю ознаку не перевірити.

Ніжка 6-12 см заввишки, 1-2 см у товщину, циліндрична, з виразним бульбоподібним потовщенням в основі. Колір білуватий згори, з рожевими або рудуватими відтінками донизу. У верхній частині — біле кільце з поздовжніми боріздками і рожевуватим відтінком. Вольва нечітка — у вигляді концентричних рожево-білих бородавок на потовщенні основи (а не мішечком).

Ніжка 8–12 см заввишки, часом до 15, і 1,5–3 см завтовшки, біла чи блідо-сіра, кремезніша, ніж у пантерового мухомора. Над кільцем вона дрібно посмугована, під кільцем вкрита білуватими пластівцями, що лежать поясками.

Кільце велике, плівчасте, біле чи сірувате, висить високо, майже під шапкою. На його верхньому боці видно тонкі поздовжні рубчики. У пантерового мухомора кільце гладеньке й нижче.

Основа ніжки потовщена, як ріпка, і плавно переходить у ніжку. На ній два чи три ледь помітні пояски сірих пластівців. Мішка, як у блідої поганки, немає, немає й чіткого бортика, як у пантерового мухомора. Щоб це побачити, гриб треба викопати, а не зрізати.

М'якуш білий, на зрізі повільно (за 1-5 хв) рожевіє до винно-червоного — це головна діагностична ознака виду. Особливо сильно рожевіє у місцях, де поїдали слимаки чи комахи. У старого гриба весь м'якуш у нижній частині ніжки винно-рожевий. Запах слабкий, приємний грибний.

М'якоть біла, щільна, під шкіркою шапки сірувата. На зламі вона не рожевіє й не червоніє, і цим сірий мухомор відрізняється від червоніючого. Деякі автори помічали, що на розрізі вона трохи темніє. Смак невиразний, трохи солодкуватий, у старих грибів редьковий.

Слабкий приємний грибний, без характерних ноток. У старого — з ледь винною ноткою.

Запах слабкий, часто з нотою редьки чи сирої ріпи, а в деяких грибів його майже не чути. Розпізнавати сірий мухомор за запахом не варто: розчавлена м'якоть пантерового мухомора теж трохи пахне редькою.