Як відрізнити білопечерицю дівочу від лепіоти гребінчастої

Шапка 4–10 см, спочатку яйцеподібна, з віком розкривається до плоско-розпростертої з низьким, ледь помітним блідо-буруватим горбком у центрі. Колір білий, поверхня вкрита волокнистими білими лусочками — типова «парасолькова» текстура.

Шапка 1,5–5 см, зрідка до 6. У молодого гриба вона дзвоникова чи тупоконічна, потім опукла, а згодом розпрямляється, часто з невисоким горбиком у центрі. Поверхня суха, не липка.

Фон білий або кремовий. Руда, помаранчево-бура чи червонувато-коричнева шкірка, коли шапка росте, розривається на дрібні лусочки. Вони лежать концентричними кільцями й рідшають до краю. Центр лишається суцільною гладенькою темною плямою, і саме ця «маківка» на світлій шапці впадає в око найперше. Край іноді тонко рубчастий.

Пластинчастий гіменофор. Пластинки густі, вільні, не прирослі до ніжки. Спочатку білі, з віком набувають слабкого рожевуватого відтінку; при натисканні темніють. Споровий порошок білий.

Пластинки вільні, тобто не доростають до ніжки, часті, з короткими пластиночками між ними. Вони білі чи кремові й з віком лише трохи темнішають.

Відбиток спор білий або кремуватий. Рожеві чи шоколадні пластинки означають, що перед Вами не лепіота, а, наприклад, печериця. Та навіть білий відбиток не робить маленьку парасольку їстівною.

Ніжка 5–12 см заввишки, 0,5–1 см у товщину, тонка, циліндрична, з бульбоподібним потовщенням при основі. Колір білий. Має широке рухоме молочно-біле кільце.

Ніжка 2–7 см заввишки і лише 2–5 мм завтовшки, рівна або трохи потовщена донизу, гладенька, шовковиста, порожниста й ламка. Колір білуватий чи кремовий, до основи рожевуватий або буруватий, біля самої основи білий пушок грибниці.

Кільце у верхній частині ніжки біле, тонке, плівчасте й дуже крихке. У старих грибів його часто немає зовсім, тож відсутність кільця не означає, що перед Вами не лепіота. Піхви чи мішечка біля основи немає.

м'якоть біла, тонка, ніжна. На зрізі, особливо в ніжці, може поступово злегка рожевіти.

М'якоть тонка, біла, на зламі колір не змінює. Смак у довідниках описують як м'який або невиразний.

Слабкий запах редьки. Смак прісний, без виражених нот.

Запах сильний і неприємний: різкий, як гума, світильний газ чи хімія. Через нього англійською гриб і називають «смердючою» лепіотою. Дехто чує в ньому щось фруктове чи солодкувате. Запах допомагає впізнати вид, але не робить гриб безпечнішим.