Як відрізнити гімнопус обгорнутий від іноцибе Патуйяра

Шапка 2–7 см, зазвичай 3–6 см, спершу опукла з підгорнутим краєм, потім розпластана, іноді з низьким широким горбиком чи легким заглибленням; у старих грибів край хвилястий, зморшкуватий чи борозенчастий.

Поверхня гігрофанна, гладенька чи радіально волокниста, суха, матова, іноді з білими повстистими цятками. Колір дуже мінливий: рожевувато-кремовий, жовтувато-бежевий, вохристий, рудувато-бурий, у центрі темніший.

Шапка 3-10 см у діаметрі, у молодого гриба напівсферична до випуклої, з широким горбком у центрі; з віком розгортається. Поверхня шовковисто-блискуча, з тонкими радіальними волокнами і врослими лусочками. Колір спочатку білуватий, кремовий або кольору слонової кістки; з віком і при дотику повільно червоніє — спочатку рожевіє, потім стає цегляно-карміновим або кориково-червоним. Найкраще червоніння помітно по краю шапки і у місцях механічних пошкоджень. Це — ключова діагностична ознака.

Пластинки рідкі, вузькі, приросли вузько чи майже вільні, спершу блідо-жовтуваті, з віком рудіють до червонувато-бурих.

Споровий порошок білий чи блідо-кремовий.

Пластинчастий гіменофор. Пластинки досить часті, з виїмчастим прикріпленням. У молодого гриба — білувато-рожевуваті, з віком — оливково-бурі до буро-цегляних. Споровий порошок оливково-бурий або тютюнового кольору — характерний для всього роду Inocybe.

Ніжка 3–8 см заввишки й 0,3–0,8 см завтовшки, циліндрична, до основи трохи ширша, щільна, порожниста, кольору шапки чи жовтувато-бура, вгорі світліша й ніби припорошена. Кільця немає.

Нижня половина густо вкрита білими чи жовтуватими вовнистими волосками, які скріплюють підстилку біля основи.

Ніжка 3-10 см заввишки, 0,5-1,5 см у товщину, циліндрична або донизу злегка розширена. Колір білуватий до кремового, з рожевим або червонувато-цегляним відтінком (особливо у нижній частині). При дотику і з віком — червоніє, як і шапка. Поверхня поздовжньо-волокниста, без кільця. м'якуш ніжки щільний.

М'якоть тонка, жорстка, блідо-жовтувата чи буро-жовта.

м'якуш товстий, білий; на зрізі повільно червоніє (не одразу: іноді лише через 30 хвилин і пізніше), особливо у нижній частині ніжки. Це — важлива діагностична ознака для відрізнення від більшості печериць, у яких м'якуш або не змінює кольору, або жовтіє (втім, деякі лісові печериці, як-от Agaricus silvaticus, теж червоніють, тому дивіться також на пластинки і споровий відбиток). Аромат і смак свіжого м'якуша приємні, фруктово-солодкуваті — і саме це додає підступності.

Запах слабкий, невиразний, за деякими описами кислуватий. Смак пекучо-перцевий.

солодко-фруктовий, з нотами стиглих груш або яблук — нетиповий для роду Inocybe, які зазвичай мають сперматичний або затхлий запах. Цей привабливий аромат + червоніюча біла шапка + сезон, коли збирають їстівні білі гриби — ідеальна пастка для збирача-початківця. ніколи не покладайтесь на запах при ідентифікації цього виду.