Гімнопус обгорнутийGymnopus peronatus

Гімнопус обгорнутий (Gymnopus peronatus), або колібія обгорнута, один із найзвичайніших дрібних грибів листяної підстилки. Його головна прикмета на ніжці: нижня половина вкрита густими білими чи жовтуватими пухнастими волосками, наче вовняною панчохою, яка ще й скріплює листя біля основи. Латинське peronatus означає «взутий у грубі чоботи». Сучасні систематики переносять його до роду Collybiopsis, але в довідниках він переважно гімнопус.

Як упізнати гімнопус обгорнутий? Шапка 2–7 см, зазвичай 3–6 см, спершу опукла з підгорнутим краєм, потім розпластана, іноді з низьким широким горбиком чи легким заглибленням, у старих грибів край хвилястий і зморшкуватий. Шапка гігрофанна, тобто змінює колір, висихаючи. Колір дуже мінливий: рожевувато-кремовий, жовтувато-бежевий, вохристий, рудувато-бурий, у центрі темніший. Пластинки рідкі, вузькі, майже вільні, спершу блідо-жовтуваті, а з віком рудіють до червонувато-бурих. Ніжка 3–8 см заввишки й 0,3–0,8 см завтовшки, щільна, порожниста, кольору шапки чи жовтувато-бура, вгорі світліша, а нижня половина в білій вовнистій «панчосі». Кільця немає. Споровий порошок білий чи блідо-кремовий. Смак у нього пекучо-перцевий, звідси німецька назва «пекучий опеньок», але куштувати не треба.

Де росте гімнопус обгорнутий? У листяній підстилці букових і дубових лісів, у живоплотах, рідше в хвойній підстилці мішаних і хвойних лісів, а на пустищах під папороттю. Росте групами й пучками, нерідко «відьминими кільцями», часто з плями побілілого листя. В Україні він поширений по всій території, від Карпат і Полісся до Лісостепу, степових лісів і Криму. Ще в 1950–60-х його збирала для гербарію сама М. Я. Зерова в Пущі-Водиці й Феофанії. Плодові тіла з'являються з липня по листопад, найчастіше в жовтні, іноді з червня. До Червоної книги не внесений.

Чи їстівний гімнопус обгорнутий? Ні, його не їдять: він жорсткий і пекучо-перцевий. Британський довідник First Nature навіть називає його отруйним, а в старому дослідженні 1948 року з нього виділявся ціановодень, хоча чи це робить гриб небезпечним, ніхто не показав. Безпечним його вважати не варто.

З чим його можна сплутати? Опеньок луговий росте на луках кільцями, має ширші білуваті пластинки й приємний запах, без вовнистої основи. Лакарія блискуча має товсті рожеві рідкі пластинки й волокнисту ніжку без білої «панчохи». Гімнопус лісолюбивий має густі білі пластинки, що не рудіють. Головна небезпека в смертельно отруйних бурих грибах, бо пластинки старого гімнопуса рудіють і здаються «бурими від спор». Відбиток спор відрізняє його від галерини, павутинників та іноцибе (у гімнопуса він білий, у них бурий), але не від лепіоти: у неї спори теж білі, її видають лусочки й кільцева зона. Галерина облямована має іржаво-бурий споровий порошок, кільце чи кільцеву зону й росте на деревині, зокрема похованій під підстилкою. Павутинники красивіший і помаранчево-червоний отруйний мають павутинисте покривало й іржаво-бурі спори. Іноцибе, як-от іноцибе Патуйяра, мають волокнисті шапки й глинисто-бурі спори. Лепіота коричнево-червонувата дрібна, з лусочками на шапці, білими пластинками й кільцевою зоною. Отрута галерини й лепіот дає перші ознаки лише через 6–24 години, а павутинників ще пізніше, через 2–3 дні й більше. Якщо хтось з'їв дрібний бурий гриб, одразу телефонуйте 103, навіть якщо людина почувається добре, і збережіть залишки гриба.