Лакарія блискучаLaccaria laccata
Також відомий як: лаковиця рожева
Перевірено експертомПаспорт
- Їстівність
- Їстівний
- Сезон
- Серп. — Лист.
- Гіменофор
- Пластинчастий
- Колір шапки
- Оранжевий
- Розмір
- Малий (до 5 см)
- Запах
- Без запаху
- Перевірено
- Так ✓
Швидкі відповіді
Де шукати?
Листяний ліс, Мішаний ліс, Хвойний ліс
Коли з'являється?
Серп. — Лист.
Активні місяці: Серпень, Вересень, Жовтень, Листопад.
Як впізнати? Три ознаки
- Колір шапки: Оранжевий, Коричневий, Червоний
- Форма шапки: Опукла
- Запах: Без запаху
Опис
Лакарія блискуча (Laccaria laccata) — найпоширеніший і найнепомітніший з трьох українських лакарій. На відміну від яскраво-фіолетової родички (Laccaria amethystina), цей вид має рудувато-помаранчевий або кориково-цеглавий колір, що добре маскує його у листяному підстилі. Маленький гриб 2-5 см у діаметрі з тонкою ніжкою у тон з шапкою, серед сотень схожих "якихось дрібних рудуватих лісових грибів" — потрібен навичка, щоб виділити саме лакарію. Однак це масовий вид, добрий маркер мікоризних взаємин з широким спектром дерев.
Це їстівний гриб, але кулінарна цінність невелика — м'якуш тонкий, без вираженого смаку. Збирається переважно як кольоровий і смаковий доповнювач у грибне асорті, рідко окремо. Цінність переважно екологічна і освітня: лакарія блискуча — добрий приклад поширеного мікоризного гриба, який підтримує здоров'я лісу. Не варто витрачати зусилля на її масовий збір, але якщо випадково зустрівся у кошику з кращими видами — нічого страшного.
В Україні поширений по всій лісовій зоні: у листяних, мішаних і хвойних лісах. Утворює мікоризу з дубом, буком, березою, сосною, ялиною. Любить різні типи лісу, від мохових сосняків до глибинних дубняків. Сезон серпень-листопад, з піком у вересні-жовтні. Часто росте групами по 10-30 плодових тіл на ділянках 1-2 м². Один з найбільш масових дрібних лісових грибів у вологу осінь — у Карпатах і на Поліссі можна знайти тисячі екземплярів за один похід.
Шапка
Шапка маленька: 2-5 см у діаметрі, у молодого гриба випукла, з часом стає плоско-розпростертою або вгнутою з тонким хвилястим краєм. Колір рудувато-помаранчевий, кориково-цегляний, червонувато-бурий, у вологу погоду — темніший і соковитіший, у суху — світліший і вицвілий (гігрофанна). Поверхня шовковисто-матова, гладенька, край часто з тонкими радіальними прожилками.
Гіменофор
Пластинчастий гіменофор. Пластинки рідкі, товсті, прирослі або злегка низхідні по ніжці. Колір повторює тон шапки: рожевувато-помаранчевий, у старого — кориковий, з характерним білуватим борошнистим нальотом (споровий пилок). Споровий порошок білий.
Ніжка
Ніжка 3-7 см заввишки, 0,3-0,6 см у товщину, тонка, циліндрична, часто вигнута. Колір рудувато-помаранчевий, у тон з шапкою, поздовжньо-волокниста. У нижній частині — з білим міцеліальним пушком. Без кільця. М'якуш ніжки порожнистий у старого гриба.
М'якоть
М'якуш тонкий, рудувато-кремовий, м'який. На зрізі кольору не змінює. Без вираженого смаку.
Запах
Слабкий нейтральний грибний, без особливих нот. Смак м'який, не виражений.
Двійники
Як не сплутати — детальні порівняння
Близькі види
Гриби того ж роду й середовища — щоб вивчати поряд і не плутати між собою.
Опеньок зсихаючий
Desarmillaria tabescens
Опеньок темний
Armillaria ostoyae
Опеньок товстоногий
Armillaria gallica
Опеньок тополевий
Cyclocybe aegerita
Геріцій гребінчастий
Hericium erinaceus
Лисичка бліда
Cantharellus pallens
Лисичка горбата
Cantharellula umbonata
Лисичка сіра
Cantharellus cinereus
Часті запитання
Чи безпечно її їсти?
Так, це їстівний гриб. Двійників серед сильно отруйних практично немає — характерне поєднання маленького розміру, рудувато-помаранчевого тону, рідких товстих пластинок і білого спорового порошку добре впізнається. Один поодинокий гриб або жменя у грибному асорті — повністю безпечно. Кулінарна цінність низька — не варта виходу у ліс заради неї.
Як її правильно готувати?
У чистому вигляді — рідко: маленькі гриби з тонким м'якушем не дадуть сильного смаку. Найкраще — додавати у грибне асорті з кращими видами (лисичка, опеньок, білий). Молоді гриби — у супи, тушковані страви. Сушіння не виправдане — гриб втрачає текстуру.
Чи можна давати дітям?
З 4-5 років у невеликих порціях у складі готових страв (рагу, суп, соус). Кулінарна цінність невелика, тому краще скуштувати дитині кращі види. Дітям до 3 років жодні гриби не дають.
Де її шукати?
У листяних, мішаних і хвойних лісах — під дубом, буком, березою, сосною, ялиною. Любить вологі ділянки з мохом, ущільнений лісовий підстил, узлісся, чорничники у соснових борах. Утворює мікоризу з широким спектром дерев. Часто росте групами по 10-30 плодових тіл.
У яких регіонах України трапляється?
По всій лісовій і лісостеповій зоні: Карпати, Прикарпаття, Полісся, всі три лісостепові смуги. У степу — у байрачних лісах. Один з найпоширеніших дрібних лісових грибів у вологу осінь.
Коли її шукати?
Серпень — листопад, з піком у вересні-жовтні. Любить вологу осінь з помірними температурами +10..+15°C. Витримує перші легкі заморозки. У вологу погоду — насичений кольоровий тон; у суху — швидко вицвітає.
З чим її плутають?
З лакарією рожевопластинчастою (Laccaria proxima) і L. bicolor — близькими родичами, теж їстівними і безпечними. З молодими ботанічними іноцибе (Inocybe spp.) — рудуватими дрібними грибами, але у іноцибе пластинки частіші і оливково-бурі у дозрілого (а не рожевуваті), споровий порошок оливково-бурий (а не білий). Якщо споровий відбиток білий — це лакарія (безпечна). Якщо оливково-бурий — викинути.
Як її точно впізнати?
Чотири ознаки разом: (1) маленький розмір 2-5 см; (2) рудувато-помаранчевий колір шапки і ніжки; (3) рідкі товсті пластинки рожевувато-помаранчевого тону; (4) білий споровий порошок. Якщо всі чотири збіглися — це Laccaria laccata. Споровий відбиток — найнадійніший тест для відрізнення від отруйних дрібних іноцибе.
Лакарія блискуча їстівна чи отруйна?
Лакарія блискуча: трубчастий чи пластинчастий?
Яка шапка у лакарії блискучої?
Яка ніжка у лакарії блискучої?
Джерела
- [1]Вікіпедія (українська)
- [2]Атлас грибів України, Зеров Д.К. (1979)
- [3]MycoBank Database
- [4]Index Fungorum
- [5]GBIF
- [6]iNaturalist Ukraine