Геріцій гребінчастийHericium erinaceus

Справжньої шапки немає. Плодове тіло являє собою суцільну округло-подушкоподібну масу від 5 до 25, зрідка до 40 сантиметрів у поперечнику, прикріплену до стовбура короткою основою. З нижнього й переднього боку донизу звисають численні щільні м'які голки-шипи завдовжки від 1 до 5 сантиметрів і довші, мов борода чи грива. Колір замолоду чисто-білий, з віком кремовий, жовтуватий, а в старості буруватий. Біла «борода» з довгих голок робить гриб ні на що не схожим.

Гіменофор представлений довгими звисаючими голками-шипами, на поверхні яких утворюються спори. Пластинок чи трубочок немає. Споровий порошок білий. Довгі м'які голки, зібрані в суцільну бороду (а не на розгалужених гілках, як у коралоподібного геріція), — ключова діагностична ознака виду.

Вираженої ніжки немає; плодове тіло прикріплюється до деревини короткою бічною основою. Уся маса досить щільна й пружна замолоду, з віком стає крихкою, а голки — ламкими. Через ріст високо на стовбурах гриб нерідко помічають лише знизу, як білу пухнасту подушку на старому дереві.

М'якоть біла, ніжна, пружно-волокниста, на зрізі кольору не змінює. Смак приємний, делікатний, а текстура нагадує крабове чи омарове м'ясо, за що гриб особливо цінують кухарі. З віком, коли плодове тіло жовтіє, м'якоть гіркне й твердне, тож для столу обирають лише молоді білі екземпляри.

Запах слабкий, приємний, грибний, без різких нот. Аромат не є визначальною ознакою; гриб упізнають за унікальною білою подушкою з довгою бородою звисаючих голок та ростом на стовбурах старих листяних дерев.