Їжовик червонувато-жовтий чи Лисичка

Шапка 2–6 см, зрідка більша, опукла, потім пласкіша, часто неправильна, лопатева чи хвиляста по краю, горбкувата, без глибокої лійки. Нерідко сидить на ніжці трохи збоку.

Поверхня суха, дрібно повстиста чи оксамитова. Колір помаранчево-червоний, теракотовий чи буро-помаранчевий, до краю світліший, з віком блякне.

Шапка лисички 3–10 см у діаметрі. У молодих грибів вона опукла з підгорнутим краєм, з часом стає плескато-розпростертою і помітно лійчастою — край припіднімається догори і набуває хвилястого обрису.

Колір яскраво-жовтогарячий або яєчно-жовтий, рідше блідіший — від світло-вохряного до майже білуватого у тінистих місцях. Поверхня гладенька, суха, на дотик трохи бархатиста, як шкірка абрикоса. У зрілих екземплярів шапка нерідко зростається з ніжкою непомітним переходом — гриб виглядає, ніби виточений з одного шматка вохристого воску.

Замість пластинок густі м'які шипики 2–5 мм, що звисають, як сталактити, білуваті, рожеві чи персикові, легко обсипаються. Вони закінчуються біля верху ніжки й не збігають на неї.

Споровий порошок білий.

Гіменофор лисички — її головна впізнавана риса. Це не пластинки і не трубочки, а характерні розгалужені складки (псевдопластинки), які щільно сходять униз по ніжці. Колір складок ідентичний шапці: рівномірний жовтогарячий або яєчно-жовтий.

Складки нечасті, товсті, з'єднані поперечними перетинками — створюють враження тривимірної сітки. При натискуванні колір не змінюється. Саме за цією ознакою справжню лисичку легко відрізнити від несправжньої, у якої — правильні тонкі пластинки.

Ніжка 2–6 см заввишки й зазвичай 0,5–1,5 см завтовшки, суцільна, білувата чи рожевувато-біла, від дотику й натиску буріє до помаранчево-бурого, донизу часто загострена.

Ніжка лисички коротка і міцна: 3–7 см заввишки, 1–3 см завтовшки. Форма циліндрична, часто звужена донизу, нерідко плоско-зігнута або злегка ексцентрична. Поверхня гладенька, суха, того ж жовтогарячого або трохи світлішого кольору, що і шапка.

Кільце і вольва відсутні — лисичка належить до родини без покривал. На дотик ніжка пружна, щільна, м'ясиста, без порожнин. Часто декілька грибів зростаються основами в один спільний пагін.

М'якоть щільна, білувата з рожевим чи лососевим відтінком.

М'якоть лисички щільна, м'ясиста, у свіжому вигляді кремового або блідо-жовтого кольору. На зрізі і при пошкодженні колір майже не змінюється — лише ледь жовтіє з часом. Це важлива діагностична ознака: справжня лисичка не «синіє» і не «червоніє».

Смак свіжої м'якоті м'який, з легкою перцевою гостринкою, особливо помітною в шапці. У старих екземплярів м'якоть стає трохи жорсткуватою і волокнистою, але не втрачає аромату.

Запах невиразний.

Запах свіжої лисички — один з найвиразніших серед їстівних грибів. Теплий, фруктово-абрикосовий, з помітними нотами сухофруктів і легким відтінком перцю. Деякі дегустатори вловлюють у ньому щось схоже на курагу або в'ялені вишні.

При розрізі аромат стає глибшим і насиченим. У висушеному вигляді лисичка зберігає легкий фруктовий тон, але втрачає свіжість — тому її рідко сушать, частіше маринують або заморожують свіжою.