Як відрізнити хрящ-молочник дубовий від хряща-молочника неїстівного

Шапка 3–10 см, зазвичай 4–8 см, спершу опукла з підгорнутим краєм, потім розпластана з неглибоким заглибленням у центрі, наостанок мілко лійкоподібна, горбик буває рідко.

Колір тьмяно рудувато-бурий, коричнюватий чи жовто-бурий, у центрі темніший, з ледь помітними темнішими концентричними зонами чи кільцями цяток. Поверхня матова й суха, у мокру погоду може злегка блищати.

Шапка 6-15 (до 20) см — великий молочник. Спочатку опукла, потім розпростерта і з прогнутим центром, у дорослих часто з невеликим горбочком. Колір бежево-коричневий, тілесно-охряний, бурувато-сірий, з віком тьмяніє. Поверхня суха, тонко-зерниста або борошниста, без виражених концентричних зон.

Пластинки трохи збігають на ніжку, густі, вузькі, спершу кремові чи рожевувато-бежеві, з віком рудувато-бурі, часто з іржавими плямами. На зламі виступає білий чи кремово-білий рясний сік, який яскраво-жовтим не стає.

Споровий порошок кремовий з лососево-рожевим відтінком.

Пластинчастий гіменофор. Пластинки часті, вузькі, прирослі або злегка низхідні на ніжку. Колір блідо-кремовий до кремово-вохряного, з віком темнішає. При пошкодженні виділяють водянисте, прозоро-біле або сироваткове молочко в малій кількості — це особлива риса виду, не густе і не рясне.

Ніжка 3–7 см заввишки й 0,5–1,5 см завтовшки, кольору шапки, донизу темніша, червонувато-бура, циліндрична, часто з поздовжніми борозенками, спершу суцільна, потім порожниста. Кільця немає.

Ніжка 5-10 см заввишки, 1-2,5 см у товщину, циліндрична або злегка звужена донизу, у дорослих порожниста. Колір як у шапки або трохи світліший — бежевий, тілесний. Поверхня суха, тонко-волокниста, без кільця і вольви.

М'якоть щільна, ламка, білувата, в основі ніжки червонувато-бура, з віком буріша.

М'якоть блідо-кремова, водяниста, тонка для такого великого гриба, при підсиханні стає крихкою. Молочко водянисто-сироваткове, в малій кількості, на повітрі не змінює кольору. На зрізі м'якоть не темніє виразно.

Запах олії чи клопів-смердюків, найсильніший у старих і підсохлих грибах. Смак м'який чи гіркуватий, не їдкий.

Дуже сильний характерний запах сухої трави, цикорію, паленого цукру або навіть кленового сиропу — особливо виразний при підсиханні. Це найхарактерніша діагностична ознака. Парадокс: запах привабливий, але це сигнал ризику, не «їстівності». Смак сирої м'якоті — гіркуватий з ледь пекучим присмаком.