Як відрізнити лепісту перевернуту від хряща-молочника неїстівного

Шапка 4–10 см, зрідка більша. У молодого гриба вона опукла з підгорнутим краєм, потім розпрямляється, западає в центрі й стає лійкою, а край часто хвилястий, з «носиками». Пізньої осені шапки бувають приземкуваті, майже без ямки.

Колір рудий, помаранчево-бурий, цеглистий чи червонувато-коричневий, у деяких грибів блідіший, жовтуватий. Поверхня гладенька: у грибів з хвойних лісів блискуча, у грибів з листяних матова й шовковиста. Висихаючи, шапка світлішає до палевої, а в старих грибів на ній з'являються темніші плями, і вона виглядає мармуровою.

Шапка 6-15 (до 20) см — великий молочник. Спочатку опукла, потім розпростерта і з прогнутим центром, у дорослих часто з невеликим горбочком. Колір бежево-коричневий, тілесно-охряний, бурувато-сірий, з віком тьмяніє. Поверхня суха, тонко-зерниста або борошниста, без виражених концентричних зон.

Пластинки дуже часті, вузькі, з багатьма короткими пластиночками, і глибоко збігають на ніжку. Спершу вони білуваті чи кремові, згодом рудувато-кремові, у старих грибів буруваті, але завжди світліші за шапку. Пластинки не розгалужуються і легко відділяються від м'якоті.

Відбиток спор білий чи кремовий, часом із ледь рожевим відтінком. Бурий відбиток означає, що це не лепіста, а, наприклад, свинуха.

Пластинчастий гіменофор. Пластинки часті, вузькі, прирослі або злегка низхідні на ніжку. Колір блідо-кремовий до кремово-вохряного, з віком темнішає. При пошкодженні виділяють водянисте, прозоро-біле або сироваткове молочко в малій кількості — це особлива риса виду, не густе і не рясне.

Ніжка 3–7 см заввишки й 0,5–1,5 см завтовшки, того ж кольору, що й шапка, але світліша. Вона пружна, трохи волокниста, з віком порожниста.

Основа ніжки вкрита білим пухнастим міцелієм, який скріплює хвою й підстилку в грудочку. Кільця, залишків покривала й піхви немає.

Ніжка 5-10 см заввишки, 1-2,5 см у товщину, циліндрична або злегка звужена донизу, у дорослих порожниста. Колір як у шапки або трохи світліший — бежевий, тілесний. Поверхня суха, тонко-волокниста, без кільця і вольви.

М'якоть тонка, особливо в шапці, білувата чи блідо-кремова, на зламі колір не змінює, молочного соку немає. Смак невиразний, часом гіркуватий.

М'якоть блідо-кремова, водяниста, тонка для такого великого гриба, при підсиханні стає крихкою. Молочко водянисто-сироваткове, в малій кількості, на повітрі не змінює кольору. На зрізі м'якоть не темніє виразно.

Запах слабкий, солодкуватий чи трохи пряний, а в багатьох грибів його майже не чути. Розпізнавати лепісту за запахом не варто: отруйний двійник Paralepistopsis amoenolens пахне солодко й квітково, тільки сильніше.

Дуже сильний характерний запах сухої трави, цикорію, паленого цукру або навіть кленового сиропу — особливо виразний при підсиханні. Це найхарактерніша діагностична ознака. Парадокс: запах привабливий, але це сигнал ризику, не «їстівності». Смак сирої м'якоті — гіркуватий з ледь пекучим присмаком.