Козляк чи Підвільшанник

Капелюшок 3–12 см, у молодих грибів напівкулястий, потім плоско-опуклий, у зрілих майже плоский. Колір брудно-жовто-коричневий, охряний, з рожевуватим відтінком, у вологу погоду помітно слизький і блискучий. Шкірка не знімається або знімається важко. У суху погоду капелюшок матовий, інколи з тріщинками по краях.

Шапка підвільшанника сягає від 4 до 10 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона опукла з підгорнутим краєм, з віком стає розпростертою, нерідко з хвилястим краєм. Поверхня гладенька, у вологу погоду клейка чи слизька, у суху матова. Забарвлення глинисто-буре, жовтаво-вохристе чи світло-коричневе, з віком темніше; при пошкодженні поверхня може набувати темнішого відтінку. М'якоть тонка, тож шапка легко ламається.

Гіменофор трубчастий, але дуже своєрідний: пори великі, кутасті, неправильної форми, з тонкими радіальними перегородками — нагадують стільники. Колір спершу брудно-жовтий, з віком зеленувато-оливковий, у старих грибів буро-оливковий. Трубочки приростають до ніжки і часто спускаються по ній.

Гіменофор трубчастий, але незвичний: трубочки дуже короткі, а пори дрібні, кутасто-неправильні, нерідко видовжені й анастомозуючі, помітно спускаються по ніжці. Колір їх яскраво-жовтий чи золотисто-жовтий, а при натисканні чи пошкодженні пори швидко синіють, набуваючи синьо-зеленого чи синьо-сірого відтінку. Це раптове посиніння — одна з найприкметніших ознак виду.

Ніжка 4–8 см заввишки, 0,5–1,5 см завтовшки, циліндрична, часто зігнута і вигнута — рідко буває рівною. Колір такий самий, як у капелюшка, або трохи світліший. Поверхня гладенька, без кільця, без сітки. Біля основи нерідко з рожевуватим відтінком.

Ніжка коротка й тонка відносно шапки, заввишки від 3 до 7 сантиметрів, нерідко ексцентрична чи зігнута, звужена донизу. Колір її спершу у тон шапки — жовтаво-бурий, з віком темніє до червонувато-бурого. Поверхня гладенька. Кільця та вольви немає. На зрізі м'якоть ніжки теж може синіти.

М'якуш у капелюшку жовтуватий, м'який, у ніжці щільніший і волокнистий. На розрізі колір не змінює або трохи рожевіє. Текстура у дозрілих грибів стає гумовою, через що деякі грибники козляки беруть лише наймолодшими.

М'якоть м'яка, водяниста, блідо-жовта, на зрізі та повітрі синіє, набуваючи синьо-зеленкуватого відтінку. Смак м'який, невиразний, без гіркоти. Через водянисту консистенцію, що швидко розкисає, гриб має посередню харчову цінність; для столу обирають лише молоді щільні плодові тіла й обов'язково відварюють.

Запах слабкий, грибний, нічим особливим не виділяється. Смак прісний, без гіркоти.

Запах слабкий, невиразний, типово грибний, без різких нот. Аромат не є визначальною ознакою, тож при ідентифікації спираються на жовті дрібні синіючі пори, клейку глинисту шапку та незмінний зв'язок із вільхою на вологих місцях.