ПідвільшанникGyrodon lividus

Шапка підвільшанника сягає від 4 до 10 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона опукла з підгорнутим краєм, з віком стає розпростертою, нерідко з хвилястим краєм. Поверхня гладенька, у вологу погоду клейка чи слизька, у суху матова. Забарвлення глинисто-буре, жовтаво-вохристе чи світло-коричневе, з віком темніше; при пошкодженні поверхня може набувати темнішого відтінку. М'якоть тонка, тож шапка легко ламається.

Гіменофор трубчастий, але незвичний: трубочки дуже короткі, а пори дрібні, кутасто-неправильні, нерідко видовжені й анастомозуючі, помітно спускаються по ніжці. Колір їх яскраво-жовтий чи золотисто-жовтий, а при натисканні чи пошкодженні пори швидко синіють, набуваючи синьо-зеленого чи синьо-сірого відтінку. Це раптове посиніння — одна з найприкметніших ознак виду.

Ніжка коротка й тонка відносно шапки, заввишки від 3 до 7 сантиметрів, нерідко ексцентрична чи зігнута, звужена донизу. Колір її спершу у тон шапки — жовтаво-бурий, з віком темніє до червонувато-бурого. Поверхня гладенька. Кільця та вольви немає. На зрізі м'якоть ніжки теж може синіти.

М'якоть м'яка, водяниста, блідо-жовта, на зрізі та повітрі синіє, набуваючи синьо-зеленкуватого відтінку. Смак м'який, невиразний, без гіркоти. Через водянисту консистенцію, що швидко розкисає, гриб має посередню харчову цінність; для столу обирають лише молоді щільні плодові тіла й обов'язково відварюють.

Запах слабкий, невиразний, типово грибний, без різких нот. Аромат не є визначальною ознакою, тож при ідентифікації спираються на жовті дрібні синіючі пори, клейку глинисту шапку та незмінний зв'язок із вільхою на вологих місцях.