Опеньок товстоногий чи Опеньок зсихаючий

Шапка опенька товстоногого сягає від 3 до 10 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона опукло-дзвоникувата, з віком розкривається до плоскої. Поверхня вкрита дрібними тонкими волоконцями-лусочками, особливо в центрі, у вологу погоду гладшає. Забарвлення жовтаво-буре, медово-коричневе чи вохристе, у центрі темніше; край світліший, нерідко з рудуватим відтінком. У суху погоду колір помітно блякне.

Шапка опенька зсихаючого сягає від 3 до 8 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона опукло-дзвоникувата, з віком розкривається до плоскої, інколи з невеликим горбком. Поверхня вкрита дрібними притиснутими лусочками, особливо в центрі. Забарвлення медово-жовте, вохристо-руде чи жовтаво-буре, у центрі темніше. Медовий колір та лускатість зближують її з осіннім опеньком, проте край часто світліший.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки білуваті чи кремові, з віком набувають жовтаво-рудих плям, приросли до ніжки або трохи спускаються по ній. Споровий порошок білий. Світлі пластинки, що буріють із віком, разом зі слабким павутинистим кільцем допомагають упізнати цей вид.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки білуваті чи кремові, з віком набувають рожевувато-бурих плям, приросли до ніжки або злегка спускаються по ній. Споровий порошок білий. Світлі пластинки, що буріють із віком, разом із відсутністю кільця на ніжці допомагають упізнати цей вид.

Ніжка — найприкметніша риса виду: циліндрична, з помітно потовщеною, бульбоподібною основою, заввишки від 5 до 12 сантиметрів. Угорі вона жовтаво-бура, донизу світліша. Кільце слабке, павутинисто-плівчасте, жовтувате, нерідко швидко зникає, залишаючи лише волокнистий поясок. Саме здута основа ніжки й дала грибові народну назву «товстоногий». Вольви немає.

Ніжка циліндрична, звужена донизу, заввишки від 5 до 12 сантиметрів, волокнисто-жорстка. Її визначальна риса — повна відсутність кільця, яким володіє осінній опеньок; ніжка гладенька по всій довжині. Колір її вгорі жовтуватий, донизу буро-рудий, нерідко кілька ніжок зростаються пучком біля основи. Вольви немає.

М'якоть білувата, у шапці доволі тонка, у ніжці волокниста. На зрізі кольору майже не змінює. Смак сирої м'якоті їдкуватий, тож гриб обов'язково добре відварюють перед уживанням, після чого смак стає м'яким. Якість м'якоті дещо нижча, ніж в осіннього опенька, тож для столу обирають молоді шапки.

М'якоть біла чи кремова, у шапці доволі тонка, у ніжці волокнисто-жорстка. На зрізі кольору майже не змінює. Смак м'який, приємний, без гіркоти, проте через схильність викликати розлад травлення сирим гриб обов'язково добре відварюють перед уживанням. Для столу обирають молоді шапки.

Запах слабкий, приємний, дещо солодкуватий, інколи з сирним відтінком. Аромат не є визначальною ознакою, тож при ідентифікації спираються на бульбоподібно здуту основу ніжки, слабке павутинисте кільце, медово-лускату шапку та ріст на деревині листяних дерев.

Запах слабкий, приємний, грибний, без різких нот. Аромат не є визначальною ознакою, тож при ідентифікації спираються на медово-лускату шапку, відсутність кільця на ніжці, ріст щільними пучками на корінні листяних дерев та пізньолітньо-осінній сезон.