Печериця лугова чи Панеолус напівяйцеподібний

Шапка 5–15 см у діаметрі, куляста у молодих грибів, потім плоска або злегка горбкувата. Поверхня біла або злегка кремова, у посушливу погоду розтріскується. Волокнисті лусочки можуть з'являтися при дозріванні. Край підгорнутий, потім рівний.

Шапка 2–6 см, зрідка до 9 см. У молодого гриба яйцеподібна, потім як половинка яйця чи тупий конус, лише зрідка опукла. Край без рубчиків, нависає над пластинками, іноді з клаптиками покривала.

Колір білуватий, кремовий чи світло-глинястий, у центрі темніший, з віком блякне. У вологу погоду шапка липка, у суху гладенька й блискуча, часто зморшкувата або потріскана.

Пластинки вільні (не доходять до ніжки), часті, спочатку ніжно-рожеві, потім яскраво-рожеві, у зрілих грибів — шоколадно-бурі або чорнуваті. Рожеве забарвлення пластинок — ключова ознака безпечності, що відрізняє лугову печерицю від отруйних видів із білими пластинками.

Пластинки прирослі, густі й широкі. Спершу білуваті чи сіруваті, потім плямисті від чорних ділянок, наостанок чорні, з білуватим краєм.

Споровий порошок чорний.

Ніжка 4–8 см заввишки, 1–2 см завтовшки, циліндрична, суцільна, рівна. Колір білий. Характерне щільне плівчасте кільце у середній частині ніжки. Вольви немає.

Ніжка 6–15 см заввишки й 3–10 мм завтовшки, довга й тонка порівняно з шапкою, білувата чи кольору шапки, вгорі світліша й ніби припорошена, біля основи трохи потовщена, ламка, з порожниною.

Вище середини тонке біле кільце, яке згори чорніє від спор. Воно буває крихким і може відпасти, тож шукайте його на молодих грибах.

М'якоть щільна, біла, на зрізі злегка рожевіє або залишається без змін. Не жовтіє (жовтіння — ознака отруйних видів). Смак приємний, яскраво грибний.

М'якоть тонка, м'яка, білувата, у ніжці блідо-жовтувата й ламка, на зрізі колір не змінює.

Запах виражений, анісово-мигдалевий з грибними нотами. Це один з найароматніших дикорослих грибів. При термічній обробці аромат посилюється і може домінувати в страві.

Запах невиразний.