Печериця Бернара чи Печериця їстівна

Шапка 6–15 см, дуже м'ясиста. У молодого гриба вона півкуляста, потім опукла й розпростерта, а край довго лишається підгорнутим.

Шкірка біла, кремова чи сірувата, суха, спершу гладенька, часто з буруватими плямами. З віком вона розтріскується на грубі буруваті лусочки й борозни, і шапка виглядає наче потрісканою землею. Нерідко гриб виходить на поверхню вже брудним, з піском чи ґрунтом на шапці.

Шапка 5-15 см у діаметрі, у молодого гриба щільно напівсферична до плоско-опуклої, край часто підгорнутий. Колір білий до кремового, у центрі іноді з блідо-буруватим відтінком. Поверхня суха, гладенька або дрібнолуската, часто з налиплою землею. Часто з частковим покривалом по краю у молодого — тонка плівкова облямівка.

Пластинки вільні, тобто не доходять до ніжки, і дуже часті. У молодих грибів вони сірувато-рожеві або рожеві, потім червонувато-бурі, у дорослих шоколадні. Білими в зрілої печериці вони не бувають.

Відбиток спор шоколадно-бурий. Білий відбиток означає, що це не печериця.

Пластинчастий гіменофор — пластинки вільні, часті. У молодого — блідо-рожеві до яскраво-рожевих, з віком стають темно-коричневими, шоколадно-чорнуватими. Споровий порошок темно-бурий.

Ніжка 4–10 см заввишки й 2–4 см завтовшки, біла, щільна, суцільна. Вона зазвичай коротша, ніж шапка завширшки, тому гриб виглядає присадкуватим.

Кільце одне, вузьке, наче муфта, з краєм, загнутим догори; у молодих грибів воно товсте й гумове. Мішечка (вольви) біля основи немає. Основа часто сидить глибоко в ґрунті, тож для перевірки гриб треба викопати цілим.

Ніжка 3-8 см заввишки, 1,5-3 см у товщину, товста, мʼясиста, циліндрична, у нижній частині звужена. Колір білий. Характерна подвійна структура кільця: кільце подвійне, щільне, часто сидить ближче до середини чи низу ніжки. Верхня частина товща, лійкою, нижня тонша, як спідничка (звідси і назва bitorquis, «з двома комірцями»). Це діагностична риса виду.

М'якоть товста, щільна, біла. На розрізі чи від натискання вона червоніє: стає оранжево-червоною або червонувато-бурою, іноді яскраво, іноді повільно і ледь помітно. Жовтою вона не стає ніколи. Смак невиразний, у декого солонуватий.

М'якуш щільний, мʼясистий, білий, на зрізі повільно рожевіє до буруватого. Запах приємний грибний з ноткою свіжості. Смак мʼякий, схожий на магазинну печерицю.

Запах в описах різний: солонуватий, рибний, неприємний, деякі автори відчувають ще й ноту анісу. Звідси й німецька та французька назви, що означають «смердюча печериця». Запах тут лише підказка: вирішують червоніюча м'якоть, рожеві чи шоколадні пластинки й одне кільце. Різкий запах чорнила чи аптеки означає отруйну печерицю рудіючу.

Приємний грибний, схожий на запах свіжих магазинних шампіньйонів. Не пахне чорнилом або ліками (це би вказало на жовтошкіру печерицю).