Як відрізнити печерицю Бернара від печериці рудіючої отруйної

Шапка 6–15 см, дуже м'ясиста. У молодого гриба вона півкуляста, потім опукла й розпростерта, а край довго лишається підгорнутим.

Шкірка біла, кремова чи сірувата, суха, спершу гладенька, часто з буруватими плямами. З віком вона розтріскується на грубі буруваті лусочки й борозни, і шапка виглядає наче потрісканою землею. Нерідко гриб виходить на поверхню вже брудним, з піском чи ґрунтом на шапці.

Шапка 5-15 см у діаметрі, у молодого гриба щільно напівсферична до прямокутно-обрізаної (характерна риса — "квадратна" молода шапка), з часом стає опукло-плоскою. Колір білий до кремового, у центрі іноді сірувато-бурий. Найхарактерніша ознака — при дотику до шапки або краю утворюються яскраво-хром-жовті плями, особливо помітні у молодого гриба. Поверхня гладенька, у вологу погоду ледь липка.

Пластинки вільні, тобто не доходять до ніжки, і дуже часті. У молодих грибів вони сірувато-рожеві або рожеві, потім червонувато-бурі, у дорослих шоколадні. Білими в зрілої печериці вони не бувають.

Відбиток спор шоколадно-бурий. Білий відбиток означає, що це не печериця.

Пластинчастий гіменофор — пластинки вільні, часті. У молодого — блідо-рожево-сірі, з віком стають темно-коричневими, шоколадно-чорнуватими. Споровий порошок темно-бурий. Колір пластинок типовий для печериць — це не діагностично проти жовтошкірої.

Ніжка 4–10 см заввишки й 2–4 см завтовшки, біла, щільна, суцільна. Вона зазвичай коротша, ніж шапка завширшки, тому гриб виглядає присадкуватим.

Кільце одне, вузьке, наче муфта, з краєм, загнутим догори; у молодих грибів воно товсте й гумове. Мішечка (вольви) біля основи немає. Основа часто сидить глибоко в ґрунті, тож для перевірки гриб треба викопати цілим.

Ніжка 5-12 см заввишки, 1-2 см у товщину, циліндрична, з вираженою бульбоподібною основою (відрізнення від інших печериць — у яких ніжка більш рівна). Колір білий. Найважливіша діагностична ознака: при розрізі м'якуш у нижній частині ніжки і у потовщенні-цибулині яскраво-хром-жовтий, часто майже неоновий, реакція швидка (10-30 секунд). У верхній частині — біле плівчасте кільце, у молодого виразне.

М'якоть товста, щільна, біла. На розрізі чи від натискання вона червоніє: стає оранжево-червоною або червонувато-бурою, іноді яскраво, іноді повільно і ледь помітно. Жовтою вона не стає ніколи. Смак невиразний, у декого солонуватий.

М'якуш щільний, білий у шапці і верхній частині ніжки, у нижній частині ніжки на зрізі миттєво яскраво жовтіє. На зрізі НИЖНЯ ЧАСТИНА НІЖКИ ЯСКРАВО ЖОВТІЄ до хром-жовтого — головна діагностична ознака. У шапці теж жовтіє, але слабше. Запах виразний неприємний — чорнила, фенолу, аптечної мазі, креозоту.

Запах в описах різний: солонуватий, рибний, неприємний, деякі автори відчувають ще й ноту анісу. Звідси й німецька та французька назви, що означають «смердюча печериця». Запах тут лише підказка: вирішують червоніюча м'якоть, рожеві чи шоколадні пластинки й одне кільце. Різкий запах чорнила чи аптеки означає отруйну печерицю рудіючу.

Виразний неприємний з нотою чорнила, фенолу, аптечної мазі, креозоту, типографської фарби. Розкривається при розтиранні м'якуша між пальцями і особливо у нижній частині ніжки. Запах дуже характерний, але в сирого гриба буває слабким, тоді вирішує яскраво-жовта основа ніжки на зрізі. Жодна їстівна печериця так не пахне, а під час варіння цей запах лише посилюється.