Підберезник болотяний чи Підберезник рожевіючий

Капелюшок до 20 см (зазвичай 5–10), у молодих грибів напівкулястий, потім подушкоподібний. Колір білий, кремовий, блідо-сіро-зеленуватий, з віком може набувати охряного відтінку. Поверхня матова, у вологу погоду злегка липка. Шкірка не знімається.

Шапка підберезника рожевіючого сягає від 5 до 12 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона півкуляста, з віком стає опуклою та подушкоподібною. Поверхня гладенька, суха або в дощ ледь слизька, матова. Забарвлення брунатне, сіро-буре чи темно-коричневе, нерідко з нерівномірними темнішими плямами. Шкірка трохи звисає за край шапки. Колір помітно мінливий — від світло-кавового до майже чорно-бурого, залежно від освітлення й віку.

Гіменофор трубчастий, вільний. Молодий — сірувато-білий, з віком темніє до сіро-коричневого. Пори дрібні, легко відділяються від м'якуша капелюшка. При натисканні злегка темніють.

Гіменофор трубчастий. Трубочки доволі довгі, з дрібними округлими порами, у молодих грибів брудно-білі чи сіруваті, з віком набувають сіро-бурого відтінку. При натисканні пори можуть повільно буріти. Гіменофор легко відділяється від м'якоті шапки, що типово для болетових. Споровий порошок оливково-бурий.

Ніжка до 15 см заввишки, 1–2 см завтовшки, тонша і витягнутіша, ніж у класичного підберезника. Біла, з білими або кремовими лусочками — у дозрілих грибів лусочки інколи темніші. У основі може бути блідо-зеленувата.

Ніжка висока й струнка, заввишки від 5 до 15 сантиметрів, білувата чи сірувато-біла, по всій довжині вкрита характерними темними — сіро-бурими до чорних — лусочками, що утворюють зернисто-сітчастий візерунок. Замолоду ніжка щільна, з віком стає волокнисто-жорсткою. Вольви та кільця немає. Саме поєднання березового сусідства, лускатої ніжки та рожевіючої м'якоті вирізняє цей вид.

М'якуш білий, у молодих грибів щільний, з віком стає дуже м'яким, ватним. На розрізі НЕ змінює кольору (або стає трохи рожевуватим в основі ніжки). При тепловій обробці сильно розм'якшується.

М'якоть біла, доволі щільна у молодих грибів, з віком м'якшає. Її визначальна риса, відображена в назві, — повільне рожевіння на зрізі, особливо в ніжці, після чого м'якоть поступово сіріє. Смак м'який, приємний, без гіркоти. Через схильність до розм'якання для столу обирають молоді міцні екземпляри.

Запах слабкий, приємно-грибний. Смак м'який, без гіркоти.

Запах слабкий, приємний, типово грибний, без різких чи неприємних нот. Аромат не є визначальною ознакою, тож при ідентифікації спираються на брунатну шапку, лускату ніжку, рожевіння м'якоті на зрізі та незмінний зв'язок із березою.