Підберезник твердуватий чи Підосиновик дубовий

Шапка підберезника твердуватого сягає від 5 до 15 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона півкуляста, з віком стає опуклою та подушкоподібною. Поверхня гладенька, суха або в дощ ледь слизька, матова, нерідко дрібно-зморшкувата у молодих грибів. Забарвлення сіро-буре, глинисто-коричневе чи буро-сіре, інколи з легким фіолетовим відтінком. Шкірка трохи звисає за край шапки.

Капелюшок 5–15 см, у молодих грибів напівкулястий, потім подушкоподібний. Колір цегляно-червоний, кров'яно-цеглинний, з віком темнішає до буро-червоного. Поверхня матова, оксамитова, у вологу погоду злегка липка. Шкірка не знімається, виступає за край капелюшка тонкою «бахромою».

Гіменофор трубчастий. Трубочки довгі, з дрібними округлими порами, у молодих грибів брудно-білі чи сіруваті, з віком набувають сіро-бурого відтінку. При натисканні пори можуть повільно темніти. Гіменофор легко відділяється від м'якоті шапки, що типово для болетових. Споровий порошок оливково-бурий.

Гіменофор трубчастий, вільний, з виїмкою біля ніжки. Молодий — білий, потім сірувато-кремовий, у дозрілих сірувато-коричневий. Пори дрібні, округлі. При натисканні швидко темніють.

Ніжка висока, щільна й тверда, заввишки від 6 до 15 сантиметрів, білувата чи сірувато-біла, по всій довжині вкрита характерними темними — сіро-бурими до чорних — лусочками, що утворюють зернисто-сітчастий візерунок. Біля основи м'якоть ніжки на зрізі нерідко набуває синювато-зеленкуватого відтінку. Вольви та кільця немає. Тверда щільна ніжка вирізняє цей вид з-поміж м'якших підберезників.

Ніжка 10–18 см заввишки, 2–4 см завтовшки, циліндрична, у основі трохи бульбоподібна. Колір білуватий, покритий характерними щільними коричневими волокнистими лусочками — особливо насиченими у нижній частині. У основі може бути блакитно-зеленуватий або червонувато-коричневий відтінок.

М'якоть біла, щільна й тверда, особливо у молодих грибів, на що й вказує назва. На зрізі вона характерно змінює колір: спершу рожевіє чи буріє, а згодом сіріє й чорніє; в основі ніжки може зеленіти. Смак м'який, приємний, без гіркоти. Завдяки твердій консистенції гриб добре тримає форму при готуванні.

М'якуш білий, дуже щільний. На розрізі темніє до сіро-фіолетового, сірого або чорнуватого; в основі ніжки часто синьо-зелений. Текстура м'ясиста, як у класичного підосиновика. Червиніє менш активно, ніж класичний.

Запах слабкий, приємний, типово грибний, без різких нот. Аромат не є визначальною ознакою, тож при ідентифікації спираються на буру шапку, тверду лускату ніжку, зміну кольору м'якоті на зрізі та зв'язок із тополею чи осикою.

Запах насичено-грибний, приємний. Смак м'який, ніжний, з ноткою лісної підстилки.