Печериця лугова чи Мухомор Віттадіні

Шапка 5–15 см у діаметрі, куляста у молодих грибів, потім плоска або злегка горбкувата. Поверхня біла або злегка кремова, у посушливу погоду розтріскується. Волокнисті лусочки можуть з'являтися при дозріванні. Край підгорнутий, потім рівний.

Шапка 7–15 см у діаметрі, часом до 18. У молодого гриба вона куляста чи півкуляста, потім опукла й наостанок майже плоска. Колір білий, кремовий чи кольору слонової кістки, з віком вохристий. Шкірка суха й легко знімається.

Уся шапка вкрита залишками загального покривала: щільними бородавками, гуще в центрі, і лусочками, що лягають черепицею ближче до краю. У молодих грибів бородавки гостренькі, пірамідальні, у старших пласкіші, кремово-жовті чи сіро-вохристі. Край шапки звисає над пластинками, на ньому висять клаптики покривала, рубчиків немає.

Пластинки вільні (не доходять до ніжки), часті, спочатку ніжно-рожеві, потім яскраво-рожеві, у зрілих грибів — шоколадно-бурі або чорнуваті. Рожеве забарвлення пластинок — ключова ознака безпечності, що відрізняє лугову печерицю від отруйних видів із білими пластинками.

Пластинки вільні, тобто не доростають до ніжки, часті й широкі, з короткими пластиночками між ними. Спершу вони білі, згодом кремові, часом із сіруватим чи зеленуватим відтінком, але рожевими чи бурими, як у печериць, не стають ніколи.

Відбиток спор білий чи кремовий. Під мікроскопом спори амілоїдні, тобто синіють від йоду.

Ніжка 4–8 см заввишки, 1–2 см завтовшки, циліндрична, суцільна, рівна. Колір білий. Характерне щільне плівчасте кільце у середній частині ніжки. Вольви немає.

Ніжка 8–16 см заввишки, часом до 20, і 1,5–3 см завтовшки, біла, циліндрична, трохи звужена догори, міцна й суцільна. Над кільцем вона гладенька, а під кільцем, від самої основи, вкрита поясками загострених, загнутих догори лусок. З віком і від дотику лусочки буріють.

Кільце високо під шапкою, широке, плівчасте, подвійне, біле, без рубчиків: зверху гладеньке, знизу пластівчасте. Від дотику може трохи жовтіти.

Основа ніжки вкорінена в ґрунт. Мішкоподібної вольви, як у блідої поганки, немає: від покривала лишаються тільки лусочки, схожі на ті, що вкривають ніжку, і помітні вони лише в молодих грибів.

М'якоть щільна, біла, на зрізі злегка рожевіє або залишається без змін. Не жовтіє (жовтіння — ознака отруйних видів). Смак приємний, яскраво грибний.

М'якоть біла, товста, щільна. На розрізі вона майже не змінюється, хіба що біля основи ніжки трохи жовтіє. Смак м'який, солодкуватий.

Запах виражений, анісово-мигдалевий з грибними нотами. Це один з найароматніших дикорослих грибів. При термічній обробці аромат посилюється і може домінувати в страві.

Запах слабкий і приємний, італійські мікологи порівнюють його з чистою білизною. З віком він майже зникає, а в старих грибів буває неприємним, з часниковою ноткою від пластинок.