Печериця польова чи Мухомор Віттадіні

Шапка 6-20 см у діаметрі, у молодого гриба щільно напівсферична до яйцеподібної, край часто підгорнутий. З часом стає опукло-плоскою. Колір чисто білий до кремового, з тонкими жовтуватими відтінками у старого, при дотику плями жовтіють до охряних. Поверхня гладенька, у вологу погоду ледь липка, у суху — суха матова. Іноді з тонкими волокнистими лусочками у центрі.

Шапка 7–15 см у діаметрі, часом до 18. У молодого гриба вона куляста чи півкуляста, потім опукла й наостанок майже плоска. Колір білий, кремовий чи кольору слонової кістки, з віком вохристий. Шкірка суха й легко знімається.

Уся шапка вкрита залишками загального покривала: щільними бородавками, гуще в центрі, і лусочками, що лягають черепицею ближче до краю. У молодих грибів бородавки гостренькі, пірамідальні, у старших пласкіші, кремово-жовті чи сіро-вохристі. Край шапки звисає над пластинками, на ньому висять клаптики покривала, рубчиків немає.

Пластинчастий гіменофор — пластинки вільні, часті. У молодого — сірувато-білі, з рожевуватим відтінком, з віком стають темно-коричневими, шоколадно-чорнуватими. Споровий порошок темно-бурий.

Пластинки вільні, тобто не доростають до ніжки, часті й широкі, з короткими пластиночками між ними. Спершу вони білі, згодом кремові, часом із сіруватим чи зеленуватим відтінком, але рожевими чи бурими, як у печериць, не стають ніколи.

Відбиток спор білий чи кремовий. Під мікроскопом спори амілоїдні, тобто синіють від йоду.

Ніжка 6-12 см заввишки, 1,5-3 см у товщину, товста, мʼясиста, циліндрична, у нижній частині злегка потовщена. Колір білий до кремового. У верхній частині — крупне плівчасте подвійне кільце з характерним "зубчатим" нижнім краєм (схоже на колесо) — діагностична риса виду.

Ніжка 8–16 см заввишки, часом до 20, і 1,5–3 см завтовшки, біла, циліндрична, трохи звужена догори, міцна й суцільна. Над кільцем вона гладенька, а під кільцем, від самої основи, вкрита поясками загострених, загнутих догори лусок. З віком і від дотику лусочки буріють.

Кільце високо під шапкою, широке, плівчасте, подвійне, біле, без рубчиків: зверху гладеньке, знизу пластівчасте. Від дотику може трохи жовтіти.

Основа ніжки вкорінена в ґрунт. Мішкоподібної вольви, як у блідої поганки, немає: від покривала лишаються тільки лусочки, схожі на ті, що вкривають ніжку, і помітні вони лише в молодих грибів.

М'якуш щільний, мʼясистий, білий, на зрізі повільно жовтіє у м'якуші шапки і верхньої частини ніжки. Не червоніє (на відміну від A. silvaticus). Запах виразний анісово-мигдальний — характерна ознака виду.

М'якоть біла, товста, щільна. На розрізі вона майже не змінюється, хіба що біля основи ніжки трохи жовтіє. Смак м'який, солодкуватий.

Виразний анісово-мигдальний, фруктовий — найхарактерніша діагностична ознака. Розкривається при розтиранні м'якуша між пальцями. Цей запах — одне з найприємніших грибних вражень у польовому грибництві.

Запах слабкий і приємний, італійські мікологи порівнюють його з чистою білизною. З віком він майже зникає, а в старих грибів буває неприємним, з часниковою ноткою від пластинок.