Шиїтаке чи Неолентин лускатий

Шапка 5–20 см, у магазинних грибів зазвичай 5–10 см. У молодого гриба вона напівкуляста, з міцно підгорнутим краєм, потім стає опуклою і зрештою майже плоскою, а край у старих грибів хвилястий.

Колір від світло-бурого до темно-коричневого чи червонувато-бурого, до краю світліший, з віком блідне. Поверхня повстиста й волокниста, з дрібними білуватими лусочками, найгустішими біля краю. Там же висять білі пасма, рештки покривала. У деяких сортів, які в Китаї звуть «квітковими» (хуагу), шапка розтріскується білою сіточкою на темному тлі. Це прийом вирощування, а не окремий вид.

Капелюшок до 13 см, у молодих грибів напівкулястий, потім розпрямляється до плоско-опуклого. Колір білуватий або блідо-бурий, з характерними темними концентрично розташованими лусочками, що зосереджені переважно у центрі. Краї довго лишаються підгорнутими.

Пластинки часті, білі чи кремові, приростають до ніжки, іноді трохи на неї збігають. У молодого гриба їх прикриває біле павутинисте покривало. З віком і від дотику пластинки буріють, а їхній край стає нерівним, зубчастим, наче пилка.

Відбиток спор білий. Це головна ознака, яка відрізняє шиїтаке від бурих грибів з іржавим відбитком, зокрема від отруйної галерини.

Пластинки приростають до ніжки і часто спускаються по ній. Молоді — білі, з віком жовтіють і темніють, у старих — червоно-коричневі. Краї пластинок зубчасто-нерівні (типова ознака роду).

Ніжка 3–5 см заввишки й близько 1 см завтовшки, по центру шапки або трохи збоку, часто вигнута, звужена донизу. Вона щільна, жорстка й волокниста, світло-бура, нижче від шапки вкрита пластівчастими лусками.

Справжнього плівчастого кільця немає, лише волокниста кільцева зона, слід покривала. Піхви біля основи теж немає.

Ніжка до 12 см заввишки, 1–2 см завтовшки, циліндрична. Біла, з характерними темними лусочками нижче кільця. У верхній частині — кремово-біла, гладенька. Кільце плівчасте, біле, в дозрілих часто зникає.

М'якоть біла, щільна, пружна, товста в центрі шапки й тонка біля краю. У ніжці вона жорстка, волокниста. На зрізі колір майже не змінюється, лише згодом і в старих грибів м'якоть поволі буріє. Смак м'який, насичений, з виразним умамі.

М'якуш білий, у молодих пружний, з віком стає дуже жорстким, шкірястим, аж до волокнистості старого дерева. Не змінює кольору на розрізі. У старих екземплярів текстура для готування непридатна.

Запах приємний, грибний, пряний. У сушених шиїтаке він помітно сильніший, тому сушені гриби кладуть у страви заради аромату.

Запах слабко-анісовий, у молодих ароматніший, у старих майже зникає. Смак м'який у молодих, у старих — пресний, інколи дещо «деревяний».