Як відрізнити шиїтаке від галерини облямованої

Шапка 5–20 см, у магазинних грибів зазвичай 5–10 см. У молодого гриба вона напівкуляста, з міцно підгорнутим краєм, потім стає опуклою і зрештою майже плоскою, а край у старих грибів хвилястий.

Колір від світло-бурого до темно-коричневого чи червонувато-бурого, до краю світліший, з віком блідне. Поверхня повстиста й волокниста, з дрібними білуватими лусочками, найгустішими біля краю. Там же висять білі пасма, рештки покривала. У деяких сортів, які в Китаї звуть «квітковими» (хуагу), шапка розтріскується білою сіточкою на темному тлі. Це прийом вирощування, а не окремий вид.

Шапка невелика, від 1,5 до 5 см, зрідка до 7 см. У молодого гриба вона опукла, з підгорнутим краєм, потім розпрямляється майже до плоскої, іноді з невеликим горбиком посередині.

Колір медово-жовтий, вохристий або рудувато-бурий. Поверхня гладенька, у вологу погоду трохи липка, а край просвічує, і крізь нього видно смужки пластинок. Шапка гігрофанна: підсихаючи, вона помітно світлішає і буває двоколірною. Опеньок літній змінюється так само, тож за кольором шапки ці гриби не розрізнити.

Пластинки часті, білі чи кремові, приростають до ніжки, іноді трохи на неї збігають. У молодого гриба їх прикриває біле павутинисте покривало. З віком і від дотику пластинки буріють, а їхній край стає нерівним, зубчастим, наче пилка.

Відбиток спор білий. Це головна ознака, яка відрізняє шиїтаке від бурих грибів з іржавим відбитком, зокрема від отруйної галерини.

Пластинки прирослі до ніжки або трохи на неї збігають, часті й вузькі. У молодого гриба вони блідо-вохристі, жовтуваті, а з дозріванням спор стають іржаво-бурими.

Споровий порошок іржаво-бурий. Він відрізняє галерину від опенька осіннього й зимового опенька (у них відбиток білий), а також від несправжніх опеньків (у них фіолетово-бурий, майже чорний). Але від опенька літнього споровий порошок не рятує: у нього він такого самого кольору. Спори бородавчасті, приблизно 8–10 × 5–6 мкм, помітно більші й шорсткіші, ніж гладенькі спори опенька літнього, проте це видно лише під мікроскопом.

Ніжка 3–5 см заввишки й близько 1 см завтовшки, по центру шапки або трохи збоку, часто вигнута, звужена донизу. Вона щільна, жорстка й волокниста, світло-бура, нижче від шапки вкрита пластівчастими лусками.

Справжнього плівчастого кільця немає, лише волокниста кільцева зона, слід покривала. Піхви біля основи теж немає.

Ніжка тонка, 2–7 см завдовжки і 3–8 мм завтовшки, рівна, з віком стає порожнистою. Вгорі вона світла, а донизу темнішає до бурої чи червонувато-бурої. Нижче кільця ніжку вкривають світлі сріблясті волокна, що тягнуться вздовж, але відстовбурчених лусочок, як в опенька літнього, на ній немає. Біля основи видно білу повсть грибниці.

Кільце тонке, плівчасте, білувате чи жовтувате, і від спор швидко буріє. Воно крихке: часто від нього лишається тільки бура смужка на ніжці, а в старих грибів кільце може зникнути зовсім. Тож якщо кільця немає, це ще не доказ, що перед Вами не галерина. Вольви біля основи немає.

М'якоть біла, щільна, пружна, товста в центрі шапки й тонка біля краю. У ніжці вона жорстка, волокниста. На зрізі колір майже не змінюється, лише згодом і в старих грибів м'якоть поволі буріє. Смак м'який, насичений, з виразним умамі.

М'якоть тонка, жовтувата або водянисто-бура, у ніжці темніша. На зрізі колір не змінюється.

Запах приємний, грибний, пряний. У сушених шиїтаке він помітно сильніший, тому сушені гриби кладуть у страви заради аромату.

Запах часто борошнистий, як у свіжого борошна, особливо в розім'ятого гриба. Але буває він і зовсім слабкий, тому визначники не вважають запах надійною прикметою. Покладатися на нього, щоб відрізнити галерину від опенька, не можна.