Камерний

Анатомія та еволюційне значення глеби

Камерний гіменофор докорінно відрізняється від усіх інших типів тим, що він повністю закритий всередині плодового тіла (ангіокарпний тип розвитку). М.Я. Зерова у «Визначнику грибів України» пояснює, що гіменій у таких грибів вистилає внутрішні порожнини (камери). По мірі дозрівання тканина всередині цих камер розпадається, перетворюючись на суху спорову масу (як у дощовиків) або на слизисту масу (як у веселок).

Девід Аррора у «Mushrooms Demystified» об'єднує такі гриби під загальним (хоч і застарілим таксономічно) терміном "Гастероміцети" (Gasteromycetes) — дослівно "гриби-шлунки". Еволюційна стратегія камерного гіменофора полягає у максимальному захисті спор від зовнішнього середовища під час їх формування.

Рогер Філліпс у довіднику «Mushrooms» деталізує різні стратегії поширення спор з глеби:

- У дощовиків (Lycoperdon) та порхавок зовнішня оболонка з часом утворює отвір, і спори викидаються "димом" від ударів крапель дощу або тварин.

- У трюфелів (Tuber), які ростуть під землею, глеба залишається м'ясистою, а спори розносяться тваринами (наприклад, дикими свинями), які поїдають гриби завдяки їхньому сильному запаху.

- У веселок (Phallus) внутрішня спороносна маса перетворюється на смердючий зеленуватий слиз, який виноситься назовні спеціальною рецептакулою і приваблює мух — головних розповсюджувачів спор.

Для грибника визначення грибів із камерним гіменофором вимагає обов'язкового розрізання плодового тіла навпіл. Колір і текстура глеби є головними маркерами: біла і щільна глеба часто свідчить про їстівність дощовика, тоді як чорна, фіолетова або порошиста глеба означає, що гриб вже старий або належить до неїстівних/отруйних видів (наприклад, склеродерма).