Гігроцибе білосніжна чи Гігроцибе лучна

Шапка гігроцибе білосніжної невелика — від 1 до 4 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона опукло-дзвоникувата, з віком розкривається до плоскої, нерідко з невеликим горбком та хвилястим, інколи розтрісканим краєм. Поверхня гладенька, у вологу погоду слизькувата, біла, кремова чи зі слабким вохристим відтінком у центрі. Чисте біле забарвлення й дало грибові назву.

Шапка 2–8 см у діаметрі, у великих грибів до 10–12 см. Спершу опукла, потім розпростерта, часто з широким горбиком або злегка вдавленою серединою, край тонкий. Поверхня суха, матова, гладенька або з ледь помітними притиснутими волоконцями, у вологу погоду трохи слизька, з віком може розтріскуватися.

Колір блідо-лососевий, абрикосовий, помаранчево-бежевий чи буро-помаранчевий, з віком вицвітає до світло-бежевого. Зрідка трапляється цілком біла форма.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки товсті, рідкі, воскові на дотик, помітно спускаються по ніжці (низхідні), білі чи кремові. Споровий порошок білий. Товсті воскові низхідні білі пластинки — типова родова ознака гігрофорових (воскових капелюшків).

Пластинки товсті, широкі, далеко розставлені, на дотик воскові, помітно низбіжні, часто збігають на ніжку більш ніж на сантиметр. Між ними багато коротких пластинок, у старих грибів з'являються перемички. Колір спершу білуватий чи кремовий, згодом як у шапки.

Споровий порошок білий. Саме такі пластинки, товсті, рідкі й низбіжні, найкраще відрізняють гриб від двійників.

Ніжка тонка, біла, заввишки від 2 до 6 сантиметрів, циліндрична, нерідко звужена донизу, суха чи злегка слизька. Кільця та вольви немає. Поверхня гладенька. Ніжка крихка, як і вся будова гриба.

Ніжка 3–8 см заввишки й 0,5–1,5 см завтовшки, міцна, суцільна, з віком порожниста, донизу звужена. Біла чи кремова, вгорі з відтінком шапки, завжди світліша за неї. Кільця й піхви немає.

М'якоть біла, тонка, воскувата, на зрізі кольору не змінює. Смак м'який, без гіркоти, проте загалом невиразний. Через тонку м'якоть та дрібний розмір кулінарна цінність скромна, тож гриб радше доповнює кошик, ніж стає основою страви.

М'якоть у шапці товста, білувата, блідо-помаранчева чи рожевувато-бежева, на розрізі колір не змінює.

Запах слабкий, приємний чи майже невловимий, без різких нот. Аромат не є визначальною ознакою, тож при ідентифікації спираються на чисто-білу слизькувату шапку, товсті воскові низхідні пластинки та ріст групами на луках восени.

Запах і смак невиразні. Борошнистого запаху немає, на відміну від гігрофора дібровного.