Гігроцибе лучнаCuphophyllus pratensis

Гігроцибе лучна (Cuphophyllus pratensis), її ще називають гігрофором лучним, це міцний помаранчево-бежевий гриб старих некошених і випасних лук. Шапка суха, кольору абрикоса чи світлої охри, а знизу товсті, рідкі, ніби воскові пластинки, які далеко спускаються на світлу ніжку. Гриб їстівний і вважається одним із найсмачніших серед гігроцибе, хоча думки різняться, але в Україні він рідкісний, тож краще його сфотографувати, ніж зрізати.

Як упізнати гігроцибе лучну? Головне дивитися знизу: пластинки товсті, широкі, розставлені далеко одна від одної, на дотик трохи воскові й помітно збігають на ніжку, часто більш ніж на сантиметр. Шапка 2–8 см, у великих грибів до 10–12 см, суха й матова, спершу опукла, згодом розпростерта, часто з широким горбиком. Ніжка завжди світліша за шапку, донизу звужена. Споровий відбиток білий, запах невиразний. Гриби ростуть поодинці, групками, рядами, а іноді й великими колами.

Де росте гігроцибе лучна? На старих луках і пасовищах, які роками не орали й не удобрювали: на гірських полонинах, сухих схилах, у степових балках, зрідка на лісових галявинах. З'являється з вересня до листопада, іноді вже наприкінці серпня й аж до грудня. В Україні її знаходили в Карпатах, на Розточчі й Опіллі, на Хмельниччині, Полтавщині, Харківщині та в Старобільському степу, але знахідок мало. До Червоної книги України вона не внесена. Українські мікологи вважають такі гриби ознакою цінних природних лук. Добрива, вапнування й оранка гублять їх, тож що рідше ми їх рвемо, то довше вони протримаються.

Чи їстівна гігроцибе лучна? Так, її готують свіжою, наприклад смажать без олії у власному соку. Сирою її не їдять. Нам не відомо описаних отруєнь нею, але це не означає, що безпечні всі гігроцибе: гігроцибе конічна в нашому каталозі отруйна.

З чим її можна сплутати? Найближчий двійник, гігрофор дібровний, теж помаранчевий, але росте під дубами в лісі, пахне борошном і має тонко волокнисту шапку та ніжку кольору шапки. Обидва їстівні. Справжня небезпека в білій формі гігроцибе лучної, яка трапляється рідко. Білі говорушки з пласкою чи злегка вдавленою шапкою, говорушка знебарвлена й говорушка червонувата, ростуть на тих самих луках і газонах і містять мускарин. У них пластинки тонкі й густі, а не товсті й рідкі, а білий споровий порошок і низбіжні пластинки, як у гігроцибе, їх не виключають. Тож білий «гігрофор» з трави без певності не беріть. Несправжня лисичка має тонкі, густі, розгалужені пластинки й росте в хвойних лісах, а справжня лисичка має складки замість пластинок і росте під деревами.

Цікаво, що гігроцибе, схоже, живляться зовсім не відмерлими рештками рослин, як думали раніше. У шотландському досліді плодове тіло, що виріс поруч із травою, яку «годували» міченим вуглекислим газом, за два тижні отримав цю мітку. Тож вони, ймовірно, пов'язані з живими рослинами чи мохами. Латинська назва pratensis означає «лучний».