Як відрізнити лепісту перевернуту від свинухи тонкої

Шапка 4–10 см, зрідка більша. У молодого гриба вона опукла з підгорнутим краєм, потім розпрямляється, западає в центрі й стає лійкою, а край часто хвилястий, з «носиками». Пізньої осені шапки бувають приземкуваті, майже без ямки.

Колір рудий, помаранчево-бурий, цеглистий чи червонувато-коричневий, у деяких грибів блідіший, жовтуватий. Поверхня гладенька: у грибів з хвойних лісів блискуча, у грибів з листяних матова й шовковиста. Висихаючи, шапка світлішає до палевої, а в старих грибів на ній з'являються темніші плями, і вона виглядає мармуровою.

Шапка 5–15 см у діаметрі, опукла у молодих, потім увігнута або лійкоподібна. Поверхня гладка, волосисто-повстяна у молодих, у зрілих майже гола, оливково-бура або жовто-бура, липка у вологу погоду. Край довго залишається завернутим донизу — характерна ознака.

Пластинки дуже часті, вузькі, з багатьма короткими пластиночками, і глибоко збігають на ніжку. Спершу вони білуваті чи кремові, згодом рудувато-кремові, у старих грибів буруваті, але завжди світліші за шапку. Пластинки не розгалужуються і легко відділяються від м'якоті.

Відбиток спор білий чи кремовий, часом із ледь рожевим відтінком. Бурий відбиток означає, що це не лепіста, а, наприклад, свинуха.

Пластинки часті, тонкі, вохристо-жовті або оливкові, легко відокремлюються від м'якоті при натисканні, при пошкодженні буріють. Спускаються по ніжці. Ця здатність буріти при натисканні — корисна ознака при визначенні.

Ніжка 3–7 см заввишки й 0,5–1,5 см завтовшки, того ж кольору, що й шапка, але світліша. Вона пружна, трохи волокниста, з віком порожниста.

Основа ніжки вкрита білим пухнастим міцелієм, який скріплює хвою й підстилку в грудочку. Кільця, залишків покривала й піхви немає.

Ніжка 3–8 см заввишки, 1–2 см завтовшки, щільна, суцільна, циліндрична або звужена донизу, того самого кольору що й шапка або трохи світліша. Кільця і вольви немає.

М'якоть тонка, особливо в шапці, білувата чи блідо-кремова, на зламі колір не змінює, молочного соку немає. Смак невиразний, часом гіркуватий.

М'якоть жовтувато-кремова або бурувата, щільна у молодих, у зрілих рихліша. При пошкодженні буріє. Має злегка їдкуватий або кислуватий смак. Без виділення молочного соку.

Запах слабкий, солодкуватий чи трохи пряний, а в багатьох грибів його майже не чути. Розпізнавати лепісту за запахом не варто: отруйний двійник Paralepistopsis amoenolens пахне солодко й квітково, тільки сильніше.

Запах кислуватий, приємний, схожий на фрукти або оцет, особливо у зрілих грибів. Саме цей нейтральний і навіть приємний запах сприяв тому, що гриб довгий час вважався їстівним.